Воно в мені вже не горить,
А лише ледь помітно тліє.
Не лихоманить, не болить,
Вертає радість і надію.
Його вже час перемолов.
Душа в вогні перестраждала.
Сердечний камінь охолов
І зірка у провалля впала.
Його імення – Почуття –
Неждане, справжнє і тендітне.
Торкнулось серця мов реп’ях,
І причепилось, і розквітло…
Було ж воно лише моє,
Хоча й буяло, шаленіло.
А час летів, робив своє, -
Тому так швидко перемліло.
Палило сонце, йшли дощі…
Реп’ях втрачав залізну хватку,
І залишив в моїй душі
Маленьку рану, добру згадку…
Воно в менi вже не горить
© Copyright: Ирина Визняк, 2012
Свидетельство о публикации №112081406996
Свидетельство о публикации №112081406996
Рецензии