Запалив кохання ніжними словами,
Злилась літня спека з спекою в душі.
Ранив ними серце, любий і коханий,
Жагу кохання не згасять і дощі.
Обіцяв в любові, й сам не пам’ятаєш,
Зникне літня спека, з нею в душах біль.
Та любов під зонтик, в долі не сховаєш,
І дощі не змиють з ран кохання сіль.
Осінь промайнула, ніби кішка сіра,
Не згасила спеку у душі й зима.
Від вогню кохання спільно серця гріли,
А страждання суму, п’ю тепер одна.
Хай довкола спеку осінь скрізь змиває,
А на хлібних нивах щедро йдуть дощі.
Я тебе, мій любий, день і ніч чекаю,
В спільному коханні спокій для душі.
Любов пiд зонтик не сховаеш
© Copyright: Петро Керанчук, 2012
Свидетельство о публикации №112081405774
Свидетельство о публикации №112081405774
Рецензии