Розрубай мое серце навпiл

Розрубати б це серце навпіл:
Хай лишиться одна частина
Там, де звикла і там, де має
Залишатися, мабуть, вічно.
Ну а другу частину серця
Відпущу – хай летить, палає,
Хай від щастя зніяковіє
И відмовиться від запитань,
 І відхреститься від полону
У якому страждати звикло
Тим коханням несамовитим.
Та розрубане моє серце,
Як розхрещена навпіл совість
Не зуміє прожити довше,
Ніж багаття на узбережжі.
Наче полум’я, запалає
Мов яскрава червона пляма
До високих небес зів’ється,
Намагаючись їх дістатись
І сягне тоді вище неба
І ще раз спалахне раптово
Та не втримається в повітрі,
І, знесилене, втратить крила
І впаде під холодні хвилі,
Що вирують на узбережжі.
Якби можна отак зробити –
Ціле серце – на дві частини,
Я б залишила половину.
Мені більше не треба, віриш?
Бо буває, мені здається,
Завелике воно для мене
Завелике воно для щастя,
Бо вміщає усе, від чого
Так невпинно болить і б’ється.
Є тверезі такі істоти,
Вони мають маленьке серце
І воно їм не заважає
Жити так, як накаже розум.
Я боялась таких розумних,
Я боялась таких свідомих,
Бо на мене вони не схожі
І неначе мені чужі.
Розрубай мені серце навпіл
І візьми собі половину.
Я б усе віддала охоче,
Тільки все воно не моє.