Вона

Вона тобі... Вона тобі ніхто.
Вона тобі... Собі збрехати важко.
Вона приходить, вішає пальто,
І гріє руки об гарячу чашку.

Вона така... Вдивляєшся й німієш
І ловиш погляд щоби відпустити.
Мабуть чужа... Чому чужа, коли з твоєї мрії?
З майбутнього життя, з його якоїсь миті.

Вона сюди такого находила...
Ні, не до тебе, тим що не твоя.
Так, справді, їй нема до тебе діла.
Чому нема? Тому, що не твоя!

Вона тобі... Та що вона тобі?
Ну хто вона? -  Ти думаєш у спину.
Он, зараз вже загубиться в юрбі,
З чужим, чужого народивши сина.

Вона тобі... Вона тобі ніхто.
Чужа чужому, вже й собі чужіє.
В чужій вітальні вішає пальто,
Її чужий їй тільки руки й гріє.

Вона собі давно вже не живе.
Вона тобі... Та ти вже й не згадаєш.
Чужий... Чужий її своєю зве.
Вона собі тебе не забуває.

Ти їй... А хто ти їй? Хто ти?
Примара з давніх захололих снів.
Один зі стрічніх по дорозі на роботу.
Ти лише той, ким бути захотів.

02.05.12.