Вдохновитель здесь
http://www.stihi.ru/2012/07/07/8730
Карі очі, мов вуглинки,
і кирпатий трішки ніс…
Хто ти, дівчинко-хмаринко,
із пшеничним сяйвом кіс?
Де взялась, скажи, і звідки?
Мабуть, з літнім вітерцем
прилетіла в двір сусідський,
пролилась дзвінким дощем.
Перекинула доріжку
із свого у мій садок,
мов веселка промениста
простелила рушничок.
У калиновім намисті,
ніби зіронька ясна -
черешнева моя пісня,
перша ластівка, весна…
Глазки карые - под чёлкой,
и курносый к верху нос.
Кто ты, облачко-девчёнка,
с рыжиной пшеничных кос?!..
Ты скажи, с какого места,
ветерком ворвалась в дом?
Прилетела в двор соседский,
пролилась звеня, дождём.
С красной ягоды калины,
бусы яркие горят.
Будто радугою длинной,
свой и мой сроднила сад.
Ясной звёздочкой небесной,
увела покой сны.
Ты души коснулась песней,
сердца - ласточкой весны.
Веточка Вишни
© Copyright: Петро Керанчук, 2012
Свидетельство о публикации №112081105471
Свидетельство о публикации №112081105471
Рецензии
http://stihi.ru/2012/08/14/5774
Любов пiд зонтик не сховаєш
Запалив кохання ніжними словами,
Злилась літня спека з спекою в душі.
І тепер ти в серці, любий і коханий,
І жагу не згасять, осінь і дощі.
Обіцяв в любові, й сам не пам’ятаєш,
Зникне літня спека, з нею в душах біль.
Та любов під зонтик, в долі не сховаєш,
І дощі не змиють з ран кохання сіль.
Осінь промайнула, ніби кішка сіра,
Не згасила спеку у душі й зима.
Від вогню кохання спільно серця гріли,
А страждання суму, п’ю тепер одна.
Хай довкола спеку осінь скрізь змиває,
А на хлібних нивах щедро йдуть дощі.
Я тебе, мій любий, день і ніч чекаю,
В спільному коханні спокій для душі.
Петро Керанчук 14.08.2012 16:22 • Заявить о нарушении
Любов пiд зонтик не сховаєш
Запалив кохання ніжними словами,
Злилась літня спека з спекою в душі.
І тепер ти в серці, любий і коханий,
І жагу не згасять, осінь і дощі.
Обіцяв в любові, й сам не пам’ятаєш,
Зникне літня спека, з нею в душах біль.
Та любов під зонтик, в долі не сховаєш,
І дощі не змиють з ран кохання сіль.
Осінь промайнула, ніби кішка сіра,
Не згасила спеку у душі й зима.
Від вогню кохання спільно серця гріли,
А страждання суму, п’ю тепер одна.
Хай довкола спеку осінь скрізь змиває,
А на хлібних нивах щедро йдуть дощі.
Я тебе, мій любий, день і ніч чекаю,
В спільному коханні спокій для душі.
Петро Керанчук 14.08.2012 16:22 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.