Тарасе - Батьку

Тарасе-Батьку, встань та глянь
на свою матір-Україну,
яку ти так любив до згину,
І в її земдю завіщав свої останки поховати,
а потім разом всім устати,
неволі ланцюги порвати.
До правди встати і до волі,
і кращої святої долі для України здобувать.
І де та правда, де та воля
На тій змарнованій землі.
Де щодня гавка брат на брата,
зубами клаца та гарчить,
а батько-отаман мовчить,
бо гроші очі застилають.
А воля... Нащо вона їй
твоїй Україні й моїй.
Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть.
Землею правлять супостати,
а людям жити не дають.
На мить якусь неначе сонце
між хмар додолу пролилось.
Та лиш на мить - і знову хмарно.
І знов журба ляга на плечі,
і між людей знов воржнеча.
Чого гарчать, що ділять знову:
Не ту, бач, хочуть чути мову.
А може, братики мої,
До купоньки усім зібратись,
і з хати сміття все прибрати,
і стіни гарно побілить.
Додолу килим постелити;
на стіл, на білу скатертину,
поставити букет квіток.
А потім поле всім зорати,
а в землю кинути зерно,
щоб потім урожай зібрати,
багато хліба напекти,
та всю сім"ю нагодувати.
І буде сонце і тепло над Україньскою землею.
І в надвечір"ї над Дніпром,
у небі зорі засіяють,
і буде пісня. І усмішка
на материнському лиці
у хаті чистій засіяє.