Катруся Матвийко-Хват Море

Я смотрела на море, а море смотрело в ответ,
И душа, растворяясь, тонула в воде …
Посылало мне солнце прощальный свой свет
Будто розовый мостик, ведущий к тебе…

Я смотрела на море, а море смотрело на небо.
Или небо от моря не сводило зениц?…
Мчали  тучи голодные, будто в поисках хлеба.
И казались ненужными крики  вспугнутых птиц.

Не смогу я так просто покинуть все это,
Равнодушно, спокойно, без лишних тревог…
Я смотрела на море, что в небо одето
И внимала мелодии дальних дорог…

*****************************************
 Я  дивилась  на  море,  а  море  дивилось  на  мене,
І  душа  розчинялась  у  хвилях  живої  води…
А  за  обрієм  сонце  поволі  котилось  зі  сцени,
І  уява  творила  до  нього  рожеві  мости…

Я  дивилась  на  море,  а  море  дивилось  на  небо,
Чи  то  небо  не  зводило  з  моря  глибоких  зіниць…
Тільки  хмари  сумні  привертали  увагу  до  себе,
І  здавалися  зайвими  крики  розгублених  птиць...   

Чи  тепер  я  насмілюся  просто  покинути  все  це,
Так  спокійно,  байдуже,  без  жодних  тривог  і  зусиль?
Я  дивилась  на  море…  Тужливо  стискалося  серце…
І  звучала  у  ньому  мелодія  неба  і  хвиль…