Катруся Матвийко-Хват Моя душа
И тихо так стучала по стеклу.
Ее не слышали… И только листья крон
Шептали что-то мне и никому.
Моя душа стояла под дождем,
А он сменялся снегом, ветром, градом…
Стучала долго, думая о том,
Быть может, пустят? Может, будут рады?
А может, через сотни долгих дней,
Разбужена весенними грачами,
Ты остановишь взгляд свой на окне,
А там – душа, что превратилась в камень…
*************************************
Моя душа стояла під вікном
І обережно стукалася в шибку...
Її не чули... Тільки листя з крон
Щось шепотіло, падаючи стрімко...
Моя душа стояла під дощем,
Що змінювався снігом, вітром, градом...
І стукала, і стукатиме ще...
А може, впустять? Може, будуть раді?
А може, через сотні довгих днів,
Уранці збуджені невтомними шпаками,
Зупинять якось погляд на вікні,
А там - душа, обернена у камінь...
картинка из Сети
Свидетельство о публикации №112080400159