Журба Марго Метелецкая

В безмолвье вечернем и полупустом
Без милых друзей и без книг
Тебя вспоминаю, и сумрачный дом
Твой смех воскрешает на миг...

Я чувствую руки твои на плечах,
И падают цепи химер
Стоглазых и дерзких, несущих печаль
Возвышенной музыке сфер...

Но дождик осенний вершит приворот
И радость крадёт у судьбы.
На сдачу нам жалость и боль отдаёт,
Сулит одиночеству быть...

Когда же найду этот рай для двоих,
И тихое счастье в объятьях твоих?

*

Без ближніх, друзів і книжкових втіх,
В напівпорожній та похмурий вечір
Так хочеться мені згадати сміх,
Відчути руки милого на плечах...

Щоб ніжним сміхом владно погасив
Пекучість дум сумних та одиноких,
Що тягнуть, мов магніти полюсів, -
Без самовтіх ланцюг химер стооких...

Осіння даль, забризкана дощем,
Навічно спраглу кров причарувала -
Де радість долі? Тільки жаль та щем,
Журби німої темне покривало...

В яких літах, нарешті, я спізнаю
Розкутого, на двох - кохання раю?

http://www.stihi.ru/2012/08/03/6480