Анатолий Криловец-Хват

Происходит что с нами – не знаю,
Между нами стена – не стена.
Мы с тобою ее разрушаем
Навсегда и на все времена.

Словно пустошь безлюдная, голая.
Тьма такая, хоть выколи глаз.
Одинокого сердца безмолвного
Громким эхом разносится глас.

Но не слышно. Молчит и Говерла,
Прячет эхо его Аюдаг. 
А мечта, не родившись, померкла.
Беспросветный сгущается мрак.

Серый снег из сугробов постылых…
И душа не достигла небес…
Ты сказала мне: «Здравствуй, мой милый!»
Ты сказала – я снова воскрес.

*******************************************
Відбувається що із нами,
Я ніяк іще не збагну.
Поміж нас не межа – стіна. Ми
І не зводили цю стіну.

Наче пустка. Безлюдно. Голо.
Тьма така, хоч ув око стрель.
Замість серця – самотній голос,
Що волає в снігах пустель.

І не чути. Мовчить Говерла.
Не відлунює Аюдаг.
Буйна мрія моя померла.
Безпросвітна моя біда.

Тільки темних снігів навала.
І немає в душі небес…
– Здрастуй, милий! – ти обізвалась.
Я воскрес.