Душа в душе – струна немая.
Нет-нет – и оборвется.
Свяжу. Сил хватит мне, не знаю,
А сердце еле бьется.
Но я вяжу. Прошу: не рвись,
А та лишь убегает.
Ей говорю: Постой! Вернись! –
За горизонтом тает.
Всех не любил так. Лишь одну.
Уже почти полвека.
Но счастье ль это – не пойму –
Любовь двух человеков?
Июльский свет едва дрожит –
Вот натопили черти!
И дальше невозможно жить,
И далеко до смерти.
****************************************
Душа в душі – струна німа.
Ні-ні – і рветься.
В'язати сил уже нема,
Немає серця.
Але в’яжу й прошу: не рвись.
Вона втікає.
Ну що ж, зустрінемось колись
За виднокраєм.
Всіх не любив так, як одну.
А вже піввіку.
Яке це щастя: не сягну
Століття піку.
Липневий світ, як мій, дрижить,
Від спеки спертий.
І неможливо далі жить,
Й нескоро вмерти.
Анатолий Криловец-Хват
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2012
Свидетельство о публикации №112080207959
Свидетельство о публикации №112080207959
Рецензии