хвора

Закрий всі двері,забий на світло і на людей,
Ховайся в темряві нехай лунає крик від спотворених ідей.
Твій плач він не почує,твій голос вже набрид.
Хоч вбийся,хоч зруйнуй все,не повернеш ту мить.

І накриває з головою той холод забутих хвилин.
Чекаєш досі,та не з ним,він там залишився один.
Плекаєш в серці сумну надію,що повернеться знов.
Забудь усе що було з вами,це недоречний поганий сон.

Це самознищення триває,вже вкотре,не зупинишся ніяк.
Ти не вбиваєш,ти страждаєш,і об стіну летить кулак.
І кров стікає по руках,в очах вогонь давно погас.
Тремтить все тіло,болить воно,і кожен раз-останній раз.

Забий на кляте це кохання,воно руйнує в тобі все.
Та ти не перша й не остання,так було,буде і так є.
І хвора думка,щось шепоче,щось нав'язати хоче знов.
Візьми скоріше в свої руки,і вбий її і ту любов.

Старий годинник на нерви діє,згадки про нього ще живуть.
Ти не про те,що треба мрієш,спинись,його не повернуть.
Не думаєш,калічиш серце,воно і так ледве тремтить.
Спали листи,спали чекання,воно в тобі на вік згорить.

Відкрила очі й перед тобою дороги сплетених могил.
Неси той попіл від кохання,твоя дорога одна з них.
І поховай,ніхто не бачить,відпустить біль і зникне все.
Одного разу ти пробачиш,й піде навік життя сумне.