Сміялись зорі високо над нами,
Над дивними ,самотніми людьми.
-Як передати біль отой словами,
Який обом вдалося пронести?
А ти за мною поряд йшов повільно.
Ловила погляд часом на собі,
Душа благала,-Вистачить!Доволі!
Не муч.Ще на хвилиноньку прийди.
А ти всміхався.Може й не навмисне?
Бо мабуть знав,що замете сліди
Багряна осінь,собере намисто
З червоних ягід,й принесе мені.
Це буде потім.-Нащо такі муки?
Навіщо тінню містом я бреду?
Пройди дощем,візьми мене за руки
І за тобою слідом я піду.
Навіщо за дощами і вітрами
Тебе у моє місто занесло?
Я окропляю спогади сльозами
І те ,що з нами зовсім не було.
Прийди...
© Copyright: Виктор Гала, 2012
Свидетельство о публикации №112080105176
Свидетельство о публикации №112080105176
Рецензии