Чому та жінка рано посивіла,
І стала як лебідка білим-біла?
Бо втратила вона дитя, свою кровинку,
А з ним і серця - серденька частинку.
Як все збагнути це, сама не знала.
Його портрет так міцно обіймала.
-Ти повертайся, сину, повернись,
Ти у вісні хоча б мені наснись !
Тебе нема – мені з цим не змиритись.
Піду до церкви, щоб за душу помолитись.
Рука тремтить, свічка горить,
Підлогу все сльоза кропить.
О , Боже, мабуть бачив сина ти?
Поклич, поклич його сюди!
Дай надивлюсь, хоч ще раз поцілую,
Від долі нещасливої врятую.
А гніт на свічці вже ледь тлів,
І Бог допомогти хотів.
Але не в силі долю він змінити,
З життям її не примирити.
О, доле, доле, доле зла,
Нехай ніхто той біль не зна !
Так не блукай же по людській дорозі,
Щоб не спинитись в неньки на порозі..
Ти повертайся, сину, повернись
© Copyright: Алла Мисяк, 2012
Свидетельство о публикации №112080104902
Свидетельство о публикации №112080104902
Рецензии
Это плач матери по сыну, горький - горчайший... Душу выворачивает...
Анисья Ивановна Искоростинская 18.10.2013 15:54 • Заявить о нарушении
Анисья Ивановна Искоростинская 18.10.2013 15:54 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.