Летіла зозуля, летіла, кувала.
Своє пташенятко долі вручала.
Лишила його у чужому гніздечку,
Сама ж полетіла, махнула крилечком.
Живи, як то знаєш, а я погуляю,
Нехай тебе інші птахи забавляють.
Сирітка то – скажуть, та й приголублять,
Вони його люблять, уже його люблять.
А як не любити? Воно ще маленьке,
Шукає матусі крило те рідненьке,
Зігрітися хоче і просто заснути,
Крильцем тим укрите і не забуте.
А неньки немає. Вона те й забула,
До себе дитину не пригорнула.
І буде питати дитя, все питати:
-То де ж моя мати, то де моя мати?
І що тут казати, яка ж вона мати?
Не знаю, як можна цю птаху назвати?
Але в білім світі вона не єдина -
То десь та й ще плаче сирітка – дитина…
Лет1ла зозуля лет1ла, кувала
© Copyright: Алла Мисяк, 2012
Свидетельство о публикации №112080104789
Свидетельство о публикации №112080104789
Рецензии
Я понимаю, что в этом стихе Вы очень талантливо раскрыли тему "брошенных детей", которых так много стало в последнее время. И страшнее всего, когда мать поступает хуже кукушки - бросает дитя в мусорный контейнер умирать.Вот такие ужасные времена настали.
Удачи и вдохновения!
Владимир Сухар 03.12.2013 22:02 • Заявить о нарушении
Удачи и вдохновения!
Владимир Сухар 03.12.2013 22:02 • Заявить о нарушении
Спасибо .Да, звери так не поступают ,как порой люди,Вы правы ужасные времена настали.С ув Алла.
Алла Мисяк 04.12.2013 20:56 Заявить о нарушении
Алла Мисяк 04.12.2013 20:56 Заявить о нарушении