В н просто стане в тром

В пусту години, спливають над столом на кухні
Комусь підняли голову, когось пошили в дурні
В урну падає папір, змащений чорнилом
Мріяв завжди про вірші, та досі закрита ця ширма
Лунають мрії нотами, стукає серце
Моя макулатура, моє це все моє це
Велика терція – задавлена душі мінором
Із кляксами чорнила кров мішається з роствором
Там ніч за вікном, і майже немає світла
А він один сидить, і ніби прикутий на віки
Стопка за стопкою, нікчемності днів оковита
І ніби скло душа поета каменем розбита
Ну дай же Боже духу винести цю нішу
Мовчить Бог, напевно не чує не більше
Загублений у натовпі, розумом хмільним творити
Але ж йому так легше, схилившись над столом сидіти
Думки оголені. Корзина повна
Повна десята стопка, повний штоф із кров’ю
Дороги пройдені. За роки втоми
І лише досі ці слова пишуться з Любов’ю
Вдавлюють в листок букви генія хмільного
За що йому ця дорога, але ж вона від Бога
І нехай дивляться, нехай судять Пілати
В пусту годину над столом лише йому писати
Встають образи чітко, з під пера поета
І він бачить тіні, і їхні силуети
Одна дорога – тунель в кінці яскраве світло
Він не піде, а просто стане вітром