Ми загубились... мы потерялись...

Ці поетичні рядки знайдені мною в сімейному архіві мого батька, Станіслава Якимовича Буряченка, і сьогодні, коли я набираю деякі з поетичних і прозових творів/роздумів батька, я не можу з упевненістю стверджувати, чи друкувалися вони чи ні. Не знаю, чи батько вважав їх вартими для прочитання загалу, але для свого формування як літератора і поета, на мій погляд, ці поетичні рядки також мали своє значення.
Адже не все золото, що блищить…
З дозволу мого батька перед його прощанням із земним життям я поступово відтворюю деякі його ненадруковані твори. Нехай живе слово…
З повагою до читачів донька автора Світлана Бєляєва.
**********************************************
Эти поэтические строки найдены мной в семейном архиве моего отца, Станислава Акимовича Буряченко, и сегодня, когда я набираю некоторые из поэтических произведений/размышлений и прозы отца, я не могу с уверенностью утверждать, печатались они или нет. Не знаю, считал ли их отец такими, что целесообразно представить их общественности, но для своего формирования как литератора и поэта, на мой взгляд, эти поэтические строки также имели свое значение.
Ведь не все золото, что блестит…
С разрешения моего отца перед его прощанием с земной жизнью я постепенно воссоздаю некоторые его ненапечатанные произведения. Пусть живет слово…
С уважением к читателям дочь автора Светлана Беляева.

С. Буряченко

МИ ЗАГУБИЛИСЬ…

Ми загубились
по шляхах-дорогах.
І нас докупи
вже не позбирать.
Тож вип’ємо
за батьківські пороги,
І за живих
і мертвих.
Ху-у!..
Єдрєна мать.

18.07.1997 р.

                ***