О двоих кумовьях

Про двох кумів

За мотивами   гуцульського  гумору

Було це, на українській землі,
Коли вона ще не була єдина.
Жили куми-сусіди у селі,
Доки не надійшла лиха година.
Не знаю – цісар, або може круль
Зійшовся у війні із москалями.
Кумів схопили, як соломи куль,
Аби вони не вдалися до тями.
Хутенько одягли їх в однострій,
Із арсеналу видали рушниці
Й погнали справно до отих подій,
Де миготіли пострілів зірниці.
Коли війна, то звісно, йдуть бої,
І закипає ненависть по вінця,
Тут маєш ворогів, бо не "свої",
Дарма, що і по той бік - українці!
Куми стріляли в "клятих ворогів",
Копали землю, кулями зорану.
Не схоронились, бо один з кумів
Дістав в бою дуже болючу рану.
Сусід, поклавши кума на плече,
Побіг для  порятунку до шпиталю.
А той волає: "Киньте! Йой, пече!   
Краще добийте, куме, Вас благаю!"
– Та що Ви, куме, кажете таке?
Як можу я  Вас, куме, дострелити?
Нема й набоїв в мене як на те!
– То мусите їх в мене… відкупити.
   
При написании учтены консультации Ольги Марчевской            
 09.03.2012.
Рисунок взят из интернета.