Заволодiти?.. Нi...

Заволодіти?...  Ні,  лиш  на  хвилину
Торкнутися  окраєчком  душі...
Чи  не  замало - тільки  копійчину?
Чи  ж  варто  все  життя  лічить  грошІ?

Що  мені  дощ,  отой,  що  на  світанку
Куртиною  подовжив  ніч  в  вікні?
Але  через  роки  і  до останку
Правдивий  шелест, шум  його  мені.

Ну,  що  той  сніг,  що  на  висході  квітня
Раптово  зблиснув  друзками  слюди
І  на  асфальті,  ніби  тіні  квітів,
Залишив  темнії  розпливчасті  сліди?

Що  мені  в  стогоні  в  давнІшньому,  в  зітханні
Кохання  дивного  і  магії  його?..
Та  все  життя  мої  долоні  відчувають
Тепло  і спрагу  ніжну  доторку  того.

Затриматись...побачить... озирнутись...
Стать звуком,  вітром,  тишею  самою...
Тягнутись,  наближатись...  доторкнутись!..
І обійти,  немовби  стороною,
Не  розуміючи  ніяк,  чому  (на  Бога!)
В  мені  багато  є,  чого  я  не  взяла...
...Був  день.  І  ніч.  Й  неправедна  дорога,
Якою  від  кохання  я  пішла.