Байка про бажання

Корівка-чарівниця

<Людмила Плєвако>


Жили собі дід і баба,
В них корівонька була:
Гарна, добра і охайна,
На селі така одна.
Молоко старим давала
Солоденьке, мов зефір.
З нього баба готувала
Сир, сметану і кефір.
Із сметани били масло,
З сиром їли пироги,
Ще й кефіром запивали –
Нарадітись не могли.

Якось вдень у літню спеку
Дід корівку напував
І, замріявшись, тихенько
Їй на вухо він сказав:
“Мила любонько прекрасна,
Ти корівко золота,
От якби дала ти квасу
Замість свого молока…”
А корівка і говорить:
“Це задачка нелегка,
Тож, хазяїне, будь добрим,
Не проси більш молока.”

Баба почала доїти –
Диву дивному далась.
Погукала швидко діда:
“У відрі – холодний квас!”
Дід прибіг, корівку гладить:
“От, розумниця моя!
Та яка ж корівка ладна,” –
Дід радіє, мов маля.
І надалі з того часу
Всі спекотні літні дні
Дід і баба були з квасом,
Напивались від душі.

Як настала жовта осінь,
Квасу вдосталь напились.
Дід корівку слізно просить:
“Рідна наша, не гнівись,
Квасу пити вже несила,
Дуже хочу молока!
Баба ж ледь мене не била,
Вдача в неї нелегка.
Каже, що я з ґлузду з’їхав –
Молоко мінять на квас!
Ані сиру, ні кефіру
Й маслечка немає в нас.”
Дід корівоньці вклонявся,
Як умів, її вмовляв,
Більш дурниці не казати
Щиросердно обіцяв.

А корівка йому й каже:
“Що ж, хазяїн, вибір твій,
Та надалі те, що маєш,
Ти цінуй, люби й лелій.”

Дід радіє, баба рада:
Знов корівка їм дає
Молоко корисне, ладне,
Солодесеньке своє!
Дід корівоньці прекрасній
Нарадітися не міг
І ніколи з того часу
Квасу більше не хотів.