Вишенька

<Українською - Людмила Плєвако>

Прекрасна вишенька росла
Собі побіля хати.
Її гусениця товста
Почала турбувати.
І листя крутить, і гризе,
Нічого не боїться.
Благає вишня горобця
За неї заступитись:
“Горобчику меткий, прудкий,
Гусеницю пузату
Поїж, мене ти захисти
Від щелеп злого ката.”
Горобчик навіть не цвірінь,
Неначе і не чує.
“Та краще я в курей поїм
Зерна,”– собі міркує.
І плаче вишня, і рида,
Ніхто її не чує.
Виходить, що її біда
Нікого не турбує.

Аж ось на гілку молоду
Веселий шпак усівся,
Почув про вишнину біду
І раптом десь подівся.
Та згодом прилетів – не сам,
А з друзями-шпаками,
Гусеницю поїли враз
Разом із личинками.
Радіє вишня молода
І дякує уклінно
Всім рятувальникам-шпакам
За допомогу вірну.
Шпаки завжди допомогти
Готові, коли треба:
І вишні добре, і вони
Щасливі аж до неба.

Відтоді промайнули дні,
На вишеньці прекрасній
Червоні ягідки смачні
Вродили, ох, як рясно!
Як те угледів горобець,
Навколо все кружляє,
Нарешті, аж спітнів увесь,
У вишеньки питає:
“Чому до ягідок смачних
Мене не підпускаєш?
Я тільки підлечу до них,
Ти гіллям відганяєш.”
А вишня мовить: “Ягід цих
Тобі не смакувати,
Лети подалі, геть від них,
Горобчику пихатий!
Чи ти забув, як у біді
Мене колись полишив?
Допомогти не захотів
Мені, тендітній вишні.”
Ні з чим горобчик полетів
Ледачий та зухвалий.
Наживи легкої хотів,
Та залишився зайвим.
Тим часом вишенька шпаків
Гостинно частувала:
Смачними ягідками їх
Люб’язно пригощала.

Хто сіє навкруги добро,
Ласкаве серце має,
Дарує радість і тепло,
Любов’ю зігріває,
Той завжди буде, був і є
Багатим і щасливим,
Бо кожному вернеться те,
Що він колись посіяв.