Петрушка та часник

<Українською - Людмила Плєвако>

На грядці файного городу
Росла петрушка чепурна.
На пишну кучеряву вроду
Була багатою вона.
Така зелена, ароматна,
Тендітна, ніжна, молода…
Росла на грядці благодатній
І всюди славилась вона.

Всьому петрушечка раділа,
Якби от тільки не сусід,
З яким їй так не пощастило,–
То був часник – суворий дід.
Нудний, сухий, небалакучий,
Ще й на додачу до всіх вад
Довкола ширився пекучий
Гіркий часничний аромат.
“У всіх сусіди, як сусіди:
Картопля, кріп чи огірки,
Мені ж від цього дітись ніде,”–
Петрушку мучили думки.

Тим часом поряд мандрувала
Гусениця товста, бридка.
Петрушчин аромат впізнала,
До неї ближче підповзла.
“Оце чудове буде місце,
Щоб жити всій моїй сім’ї,
Твоє зелене ніжне листя
Прийдеться до смаку мені,”–
Так гусінь до петрушки мовить,
А та і плаче, і кричить:
“Не хочу я такої долі!
Спасіть мене! Допоможіть!”
Гусениця собі регоче:
“Чому ж не мила я тобі?”
Вже скуштувать петрушку хоче,
Живіт наповнити собі.

Та несподівано спинилась.
Питає: “Що так гидко тхне?”
Тепер нарешті роздивилась,
Що поруч і часник росте.
Та й каже: “Де, гіркий, ти взявся?
Чи місця іншого не мав?
Такий обід тут намічався,
Та зовсім апетит пропав.”

На тому й поповзла подалі
Шукати їжу і житло.
Петрушка ж дякувати стала
Сусіду, що відвів те зло.
Ніколи більше не тужила
І лиш хвалилась навкруги,
Який сусід у неї милий
І мудрий, як ніхто другий.

Як добре вчасно роздивитись,
Що поруч друг, мов справжній скарб,
Помітити і оцінити
Його чесноти поміж вад.