Байка про сварки

Квітковий магазин

Людмила Плєвако


В магазині квітів завжди
Свято ніжності й краси.
Всі помилуватись раді,
В серце радість принести.
Хтось купує для дружини
Незабудки чи жасмин,
Хтось троянду для дівчини,
Хтось для тещі – п’ять жоржин.
Хтось для вчительки дзвіночки,
Хтось для мами гіацинт,
Для бабусі хтось волошки,
Хтось для подруги в’юнки.
Хто лаванду, хто гвоздики,
Хто гортензію, хто мак –
У чарівнім магазині
Квіти на всілякий смак.

Якось сонячного ранку
Магазин наповнив ґвалт:
Квіти розпочали сварку
Між собою не на жарт.
Кожна квітка вперто твердить,
Що найкраща на землі,
Усіх інших спересердя
Лає, на чім світ стоїть.
Кожна рясно вихваляє
Свою вроду неземну,
Інших брудом обливає,
Не жаліючи вогню.

Лиш барвисті чорнобривці,
Добродушні й мовчазні,
Не кричать, не лізуть битись,
Посміхаються собі.

Коли квіти аж похрипли,
Всі знесилені, мовчать,
Стало в магазині тихо,
Всі розлючені стоять,
Чорнобривці обізвались:
“Милі, любі квіточки!
То ж до чого докричались?
Що й кому ви довели?
Нащо настрій попсували?
Ви ж насправді не лихі,
Тільки дурість показали
Та невпевненість в собі.”

“Коли ви такі розумні,
Нас, неклебних, розсудіть,–
Мовила одна красуня,–
Хто найкраща з нас, скажіть?!”

Чорнобривці і говорять:
“Кожна квіточка земна
Особлива, неповторна,
І красива, й запашна.
В кожній є своя родзинка,
Є свій неповторний шарм.
Кожна – мов яскрава зірка –
Незабутня і ясна.”

Так квітки і помирились,
Зрозумівши: гарні всі!
Більш ніколи не сварились,
Квітли в мирі і добрі.

Світ такий різноманітний
І багатий на красу,
Та не менше слід цінити
Мудрість, розум, доброту.