Горобець

<Українською - Людмила Плєвако>

Горобець весь день літав,
Їжу для сім’ї шукав.
Аж знайшов він хід в сарай,
Там пшениці – через край!

Горобець наш спокусився
І ні з ким не поділився:
На пшеницю налетів,
Цілу ніч все їв і їв.

Вже пшениця не влізає,
Горобець же в рота пхає.
Не втерпів – на спину впав,
Пуза догори підняв.

Ледь живий лежить, конає,
А зерно все в рота пхає.
Каже: “Я знайшов скарбницю,
Це лише моя пшениця!”

Так жаднюга кілька днів
У сараї тім жирів.
Все пшеницею давився,
Геть квадратний вже зробився.

Аж літати вже не вмів,
Та не дуже і хотів.
Про сім’ю не турбувався,
Сам зерном тим запихався.

Став дорідний, розжирів,
Жиром аж увесь заплив.
Увесь час собі казав:
“Я тепер багатим став!”

“Де ще є у горобця
Така купа, як оця?”–
Горобець собі хвалився
І досягненням гордився.

Поки він ростив живіт,
У сарай пробрався кіт.
Як угледів горобця,
Облизнувся, замурчав.

“Оце так, – муркоче кіт,–
Ситний я знайшов обід:
Відгодований, товстий,
Дуже, мабуть, він смачний.”

Кіт вагатися не став,
Горобця до лап узяв.
Той пручатись не зумів,
З переляку лиш зомлів.

Кіт же всім тоді хвалився,
Як обідом підкріпився.
Так от скупість горобця
Підштовхнула до кінця.