Первый хлеб... украинская поэзия

Ці поетичні рядки знайдені мною в сімейному архіві мого батька, Станіслава Якимовича Буряченка, і сьогодні, коли я набираю деякі з поетичних і прозових творів/роздумів батька, я не можу з упевненістю стверджувати, чи друкувалися вони чи ні. Не знаю, чи батько вважав їх вартими для прочитання загалу, але для свого формування як літератора і поета, на мій погляд, ці поетичні рядки також мали своє значення.
Адже не все золото, що блищить…
З дозволу мого батька перед його прощанням із земним життям я поступово відтворюю деякі його ненадруковані твори. Нехай живе слово…
З повагою до читачів донька автора Світлана Бєляєва.
**********************************************
Эти поэтические строки найдены мной в семейном архиве моего отца, Станислава Акимовича Буряченко, и сегодня, когда я набираю некоторые из поэтических произведений/размышлений и прозы отца, я не могу с уверенностью утверждать, печатались они или нет. Не знаю, считал ли их отец такими, что целесообразно представить их общественности, но для своего формирования как литератора и поэта, на мой взгляд, эти поэтические строки также имели свое значение.
Ведь не все золото, что блестит…
С разрешения моего отца перед его прощанием с земной жизнью я постепенно воссоздаю некоторые его ненапечатанные произведения. Пусть живет слово…
С уважением к читателям дочь автора Светлана Беляева.

С. Буряченко

ПЕРШИЙ ХЛІБ

Малесеньке воскове зерня,
Тверде – не розкусиш спроста.
Земного життя одкровення
Таїть в собі скромне зерня,
Зернина звичайна, проста.
Один з невідомих геніїв –
Предок давній – прадавній –
Знайшов в океані зелені
Й приніс до свого племені
Зерна шорсткі, незугарні.

Сміявся над ним дехто з племені
- (Були й тоді консерватори):
- Приніс би м’яса оленів,
Ніж зерна оці мізерні.
Ледачим ти виріс у матері.

Та впертої вдався вдачі
Перший землі хлібороб.
Не плакав з такої невдачі.
Зерно в дні червневі, гарячі
Збирав він з полянок, невдоб.

А взимку, сутужно як стало,
Як звір десь далеко забіг
І м’яса в печерах не стало,
Він випік щось небувале,
Смачне й запашне-перший хліб.

І зняті з каміння гарячого,
Корні їло плем’я оте.
Ніхто не сміявся з «ледачого»,
Що замість м’ясця оленячого
Зерно назбирав золоте.

В ту пору прадавню, далеку
З’явилось нове ремесло:
Праця не проста й нелегка –
У сльоту осінню, у спеку
Турбота – зерно щоб росло.

Щоб з цього до сонця здіймалось
Стеблоколосе життя,
Щоб з голодом злим не стрічались
І завжди снаги набирались
Люди – Землі майбуття.

                ***