Я живий!

Сонце  холодне  сповзає  по  чорному  небу…
Час  зупинився  назавжди  сьогодні  для  мене…
Музика  вітру…  Ні,  музики  більше  не  треба…
Присмак  жалю.  Сиротою  лишилася  сцена…

Пульсом  дощу:  «Це  не  я,  це  лише  моє  тіло».
Тихо  навшпиньках  повз  нього  проходять  знайомі.
Блискавка  в  небі.  Остання  надія  згоріла.
Ніч  навіжена.  Попереду  щось  невідоме.

Надто  спекотно.  Я  дихати  майже  не  можу.
Смерті  ковток  відпиваю  із  запахом  гною.
Все…  Розчиняюсь…  В  асфальті…  На  рай  це  не  схоже.
Ні!  Я  не  хочу!  Будь-ласка!!!  Лишіться  зі  мною!!!

Видих…  Тремтіння  свідомості…  Пекло…  Лещата…
П’яту  субстанцію  часу  скували  тенета…
Тіло  в  труну...  Не  потрібно!!!  Я  вмію  літати!!!
Піною  з  рота  щосили:  «Врятуйте  поета»!!!

Боже,  невже  все  скінчилося?!!  В  смутку  німому
Місячне  сяйво  сповзає  по  стінах  кімнати…
Мокре  від  поту  чоло…  У  обіймах  судоми
Я  прокидаюся…  Більше  не  хочеться  спати…