Зимовi промiнi прийшли

Зимові проміні прийшли,
Розтане знову сніг.
Любові весняні листи
Стукочуть у поріг.
Я до листа лиш зазирну.
Ти де, моя любов?
Тебе до себе пригорну,
Кохатимемось знов.
Твою наснагу не забув
І як поган Христос
Тебе до себе наверну,
Заплачу я ось – ось.
А може зорі весняні
Забула назавжди?
Повернуть пам’ять лікарі,
Ти тільки приходи.
Тебе я міцно обійму,
Заплутаюсь в хутрі
І ланцюги всі розірву,
Що знайду на тобі.
Вночі пройдемо по ланах –
Весняний зорепад.
Проїдемо на ковзанах
Любові занепад.
Тремтливою рукою я
Тримав листа в долоні:               

          2
”Коханий, я заручена“ –
Мов кулею по скроні.
Мені згадалися в ту мить
Любові сто причин
І впав зненацька горілиць
Під ластівок гомін.
І в серце знову кулею
Ввійшли твої слова
А я, то я все мучаю
І мну твого листа.
Я встав і ледь підвівся,
Й до столу мимохідь
Немов скажений кинувся,
Де пістолет лежить.
Відчувши, як проходить
Куля через мозок,
То смерть моя надходить,
Як в крематорій возик.
Я з кулей в голові,
Чи з лезом на руці,
Такий як хочеш ти,
Знайдуся у ріці.
Та розтопивши лід
Я того не зробив,
Бо мене білий світ
Немов приворожив.
На мене ще полює
Кохання свіжа мить.
Воно мене хвилює,
Тебе вже не забуть.
Але тут хтось торкнувся
Повільно за дзвінок.
Я миттю ворухнувся,
Почувши голосок.
І наче з того світу
Твій голос пролунав
І стало більше світла,
Я одвірок тримав.
З гарячим поцілунком
Стулилися вуста,
Зі своїм порятунком
Я тебе привітав.
Тепер ми знов зустрілися
І в річці пістолет,
До сонечка зігрілися,
Жбурнувши ніж в кювет.
“Коханий, не збагнула
Я твої почуття,
До себе пригорнула
Нас доля молода”.
І стрімкою ходою
Пішли до щастя ми.
Не скосить смерть косою
Весняні ті листи.