Нарешті я вдолав
Свою жагу до влади,
Як в річці в ній пірнав,
Пізнавши світа вади.
І по життю я йшов
Як мудрий Казанова.
Він крізь віки пройшов.
Мій шлях був вже не новий.
Коли він став старий,
Відкинутий жінками,
Настав тут час новий,
Схопив його руками.
Для чого ти жадав
Тілесної утіхи?
Розплати час настав,
Спокутав твої гріхи.
Мов Казанова я
Тремтячою рукою
Хапаюсь за перо,
Що зазнає застою.
Що напишу, де я
Згубив своє причастя?
Мов знятий із хреста,
Лишились лиш нещастя.
Чому так розгубив
Життєвий капітал?
Я Бога розлютив,
Знайшов гіркий фінал.
А може мемуари
Я гірко напишу.
Прочтуть їх в кулуарах,
Нащадкам їх лишу.
Залишу поколінням:
Хто знає сто жінок
Наповнений камінням
Везе вгору візок.
А ти пізнай єдину
І квітом її вкрий,
Введи в життя долину
І щастям її вкрий.
Нарештi я вдолав...
© Copyright: Вячеслав Коваль 2, 2012
Свидетельство о публикации №112072302652
Свидетельство о публикации №112072302652
Рецензии