Лист про туман

Туман… Він повільно заповнює вулиці міста. Спочатку невпевнено, а потім все набирає сили, стає більш упевненим і ось – вже все місто вкрите його теплою ковдрою. Люди, наче привиди, поспішають додому. Вони їдуть, дивляться під ноги, щоб не впасти або не зачепитися за якісь камінець.
А туман стає все густіший. Здається, що ти потратив у якусь теплу суміш, яка вкриває тебе, обіймає, зачаровує, колише… Але не можна піддаватися тому настрою, бо туман – то двері у інші світи. І ось так, не помітивши, ти можеш потрапити туди, звідки не буде вороття….
Та люди все спішать. Ненароком наштовхуються одне на одного. Злякано придивляються та знов пливуть своєю стежкою... Але, якщо ви придивитися то помітите як двоє йдуть повільно, навіть впевнено крокують скрізь туман. Здається, що вони йдуть по стежці, яка помітна лише їм. Іноді вони щось говорять, але здебільшого йдуть мовчки. Дівчина і хлопець. Відстань між ним стає все меншою, кроки все повільнішими, дихання все глибшим. Раптом хлопець зупиняється,  щось говорить та повертає назад. Дівчина дивиться на нього, а потім посміхається й теж повертає. Вони зупиняються,  підіймають голови й дивлячись угору, повільно починають йти...
Але потрібно бути дуже обережним, бо у тумані речі здаються зовсім іншими, ніж вони є насправді. Тобі здається, що ти зустрів друга, а то ворог; що ти п’єш воду, а то отрута; що ти йдеш до щастя, а то шлях до горя… Необхідно мати добре серце та сміливу душу, щоб почати свій шлях скрізь туман. Адже ти ніколи не знаєш, що тебе чекає за тими дверима….
…Хлопець і дівчина. Вони йшли скрізь туман, довірливо дивившись одне на одного. Та що вони бачили? Чи справжніх себе? Чи все ж таки туман не пустив їх?...
Дівчина і хлопець… Вони обрали разом одні двері…