Зима 97-го.
Калюжі і лід. Замети.
Орбітами невідомого
Зійшла до землі комета.
Прозоре і ніжне марево.
Вхопити — старання марне.
Як мрія — така приваблива
Й далека, високохмарна.
Засяяла ти над обрієм,
Порушила нерухоме.
Напій твій — небесний опіум —
Зробив мене невагомим.
І я полетів за піснею,
Бо, мабуть, вже був поетом,
У вирії мрій незді;йснених,
Твоєму хвості, Комето.
І сніг почорнів, став сажею.
Зима відійшла і літо...
Далекою, недосяжною
Лишалась твоя орбіта.
Сплелась нерозривна вервиця
З анафем на сподівання...
Та вірю, що ти повернешся,
Комето мого кохання!
Комета
© Copyright: Игнат Меренков, 2012
Свидетельство о публикации №112072209028
Свидетельство о публикации №112072209028
Рецензии
