Омар Хайям
Омар Хайям згубив свою обручку,
а я знайшла та натягла на пальця.
І стала я немов його онучка
мудріша трохи за неандертальця.
Пр. Омар Хайям, Омар Хайям –
обручка знайдена моя.
Не знає він, не знаю я,
куде несе нас течія.
І почала я думати, а думка
властивість має вислизать, пручаться.
Слова мої, неначе недоумки,
поплентались за думкою про щастя.
Пр.
За щастям летимо ми чи тупцюєм,
а де ж воно омріяне на ділі
у цім житті, що батогом лупцює
пожадливу розбещеність надії.
Пр.
Шукати щастя марно у природі.
Є суміш випадково ненавмисна –
солодкий біль та гіркість насолоди.
Як світло і пітьма вони сумісні.
Пр. Омар Хайям, Омар Хайям –
обручка знайдена моя.
Не знає він, не знаю я,
куди несе нас течія.
***
Поэма Анна стр. 3
© Copyright: Валерий Винарский 2, 2012
Свидетельство о публикации №112072208974
Свидетельство о публикации №112072208974
Рецензии