Кибитка

Пiсня Михайла Щербакова, переклад з росiйської

Все зникло, відійшло, і більше не почнеться.
Роман – це не рядок. Пережите – не мить.
Візок біжить вперед, ледь чутно серце б`ється
І подих твій легкий тремтить, тремтить, тремтить.

Безсилі вороги знайти шляхи ці биті,
Їм серед тиші нас не відшукати, ні.
Ми в темряві нічній лиш Богові відкриті:
Прямуєм вдалину – однісінькі-одні.

А десь позаду нас лишилася країна —
Калейдоскоп чудес, мрійливості блакить.
Там вирішили, що народжена людина
Справжнісіньку з казок бувальщину зробить.

На жаль, у тих казок була сумна розв`язка —
Так злий уявний світ бувальщиною став.
З бувальщини тепер зробити б знову казку,
Але замало сил і забагато справ.

А ми все вдалину мчимося крізь печалі,
Немовби у проблем є рішення просте.
Немовби не жили: не знаємо і далі,
Що істина, що ні, що грішне, що святе.

І пилом в’ється шлях, мовчать про суд катрени.
Що біль душі, коли є забуття напій?
Тож істинний тепер, такий святий для мене
В цій темряві, вночі ледь чутний подих твій.