За кiлька годин до...

Прокинулась рано.
                Як завжди, усе, не інакше:
Так само годинник спішив, малював на стіні
Промінчик...
                хіба що смак чаю був трішечки м’якшим,
Хіба що блакитнішим небо здалось у вікні...

Як завжди, усе, але серцю було зрозуміло,
Що має щось статися...
                вогник незвичний в очах...
І спроби його приховати – ну вкрай вже невмілі,
Та й зайві, напевне...
                а ранок – сполоханий птах

Летів їй назустріч зі звісткою – ні, без конверту,
Послання читалося в шепоті теплих вітрів...
Художник в цю мить своїм пензлем торкнувся мольберту,
Наносячи штрих вирішальний...
                капризи морів
Зумів вгамувати якраз капітан, а поету
Вдалося завершити кращу із ранніх поем...
На вдачу комусь впала правильним боком монета,
Студент взяв білет з однією з улюблених тем...

І якось на картах знайшлася та точка, де знову
Зустрітися двоє повинні, щоб це відбулось –
Дороги усі спрямувались туди – дивна змова...
І сонце на склі їй писало відверте “збулось”...