Конец света 8

Кінець світу 2012-07-08
Вчорашній день пройшов дуже вдало. Малий плюскотів у Коломаку, набирав води у чашку, ганявся та обливав діда. Цієї ночі Макусі наснилася чужа дружина. Дружина Тувал Каїна. Не думайте, що це був смішний або соромницький сон. Краще послухайте продовження циклу снів про Апостолів. Може декому вистачить після цього зібрати в Полтаві всі сонники, посібники по картам Таро та іншу ахінею та здати на макулатуру.
«…..
Чистилище було зроблене на славу. З одного боку, було не так важко залишатися на одному місці (бо в чистому інформаційному просторі минулого сну Макуха почувався маленьким зів’ялим листочком, який намагався утриматися на місці в самому вирі безкінечного торнадо), дійових осіб стало менше, але в разі потреби він міг викликати хоч самого Архистратига Михаїла. Але такого робити не можна. Це, звичайно, інша історія, але поминути її важко. Тим більше, що її розповів козакові Апостол Андрій.
На початку всіх часів були створені Ангели, щоб впорядковували Світ. Та не просто Світ, а Конгломерат Матриць. І кожному з них Бог дав іскорку Святого Духа та смолоскип своєї Любові. Смолоскипи були однаковими, а ось іскорки – різними. Найбільша іскра дісталася Денниці, трохи менша – Михаїлові, але той ні разу не образився, а навпаки, од тієї іскри смолоскип розгорівся на увесь всесвіт мечем, що обертався. Це так, приблизний розмір. Плюс – мінус декілька галактик. Денниця ж, Янгол Величний, вже розмірковував, що буде створювати. При таких можливостях перспективи у хлопчини були шикарні. Та якось він довідався, що ще більша іскра буде горіти у звичайної людини. Бачив це Денниця, та й почала його жаба давити. Оце і причина його падіння. Людина, звичайно, то наш Господь Іісус Христос. І вдався Сатана до хитрощів, вирвав у себе тую іскру Святого Духа й викинув смолоскипа. На місце іскри придумав та вліпив такий собі сурогат – те що називають пекельним полум’ям, суміш ненависті, алчності та всіх гріхів. Підізвав до себе Янголів, що його поважали, та й почав брехати: «Бачите! Живу я без Бога, сам собою тішусь! Створю Світ, що Бог позаздрить та піде на пенсію!». І стали Янголи наслідувати Сатану, та відмовлятися від Божої Любові. Творили нові Світи, та все гіршими та гіршими вони ставали. Продовжувалось це теж не рік, не два та навіть не тисячу років.
Михаїл, зачувши це, промовив: «Хто як Бог?», себто не може ні Янгол, ні людина, ні деміург, ні інша твар жити та творити, наповнювати собою світ без Божого промислу! Та й став він на чолі Воїнства Небесного, у Славі. Сатана, втім, виставив вчинок Михаїла як прояв слабкості, хоча все далі страху набирався більше та більше. Михаїл же у всьому Всесвіті збирав втрачені Яггелами (себто Янголами, що відійшли від Бога) іскри, його смолоскип розгорявся все яскравіше, палаючи мечем. Яггели ж пошкодували, що таке вчинили, та було запізно, затягло їх з Сатаною у місце, на перехресті їх світів, що вони наліпили без дозволу Всевишнього. А Сатана ще й себе князем там поставив.
Так що… боявся Макуха меча Михаїлового, бо як не крути, а чиста Любов Божа спопелить тебе, та й залишиться від тебе жаринка, яку знову роздмухуй. А яка у кожному іскорка, одному Богу відомо.
Отож, сидів Макуха в Чистилищі, на березі прекрасної річки, дихав свіжим повітрям. Тіністий берег був вкритий чудовими квітами, та облаштований плетеними шезлонгами. Аби не знав Макуха, де він, то подумав би, що в Раю. Та он вже підходили Андрій з Димітрієм.
- Довго чекаєш?- посміхнувся Первозванний.
- 33 роки,- підморгнув козак,- сідайте. Поки моє тіло відпочиває, якщо можна так назвати сон в липневу задуху після каторжної роботи, хоч з розумними хлопцями поспілкуюсь!
- Дякую,- відповів Димітрій,- у нас до тебе є пропозиція. Є робота…
- Ну, знову за рибу гроші!- розвів руками козак,- хоч ніч можна відпочити? У вас совість є? Знову Апостол Павло мені шоку передає, чи хто інший? Я вже жалкую, що суфійську відмичку Петрові віддав!
- Та чого ти розкричався, диви ще прокинешся…

Кінець світу 2012-07-09.
Козак Макуха таки прокинувся, та продовження сну знав. Це ж тобі не «кіна не буде, електричество закінчилось». Сни – продукт мозкової діяльності, коли дві півкулі головного мозку роблять в синхронному режимі, і ліва півкуля не пригнічує діяльність правої.
«….
- Та чого ти розкричався, диви ще прокинешся…
- Із задоволенням, хоча… Що за робота?- козак таки зацікавився. Таких роботодавців ще не було в нього.
- Не бійся, не траншеї копати, ти вже своє відкопав,- Андрій збирався із думками, як ото пояснити не дуже освіченій людині, що від неї потрібно, він же не Валєра-42, та і робота не для бібізян,- ми хочемо, щоб ти долучився до апостольського служіння Небесної Церкви!
- Що??? Я?- Макуха роззявив рота,- подивіться на мене і на себе! До того ж, мені все життя рота затуляли, свою думку в мізки запресовували, кротість в армії разом з ребрами поламали! Який з мене апостол?
- Та не кип’ятись,- спокійно промовив Димітрій,- не святі горщики ліплять… Ми прекрасно розуміємо твою ситуацію. Будеш апостолом віртуальним. Неіснуючої країни, Хохляндії. Як не вийде, спишемо на невдалий жарт. Всі помилки будеш звалювати на нас, мовляв, несправжні то апостоли, і Рай несправжній, і взагалі – ти атеїст!
Козак Макуха зареготав:
- Ну, хлопці, ви даєте! Я стільки зусиль поклав, щоб навчитися спілкуватися із за квантовими онтологічними проявами, зрозумів суть матричних конгломератів, навчився тлумачити, ба, навіть створювати циклограми, а тут – атеїст! Повелитель кабачків!,- Макуха встав із плетеного шезлонга та попрямував до річки,- підемо краще скупнемося!
- Добре,- кивнув головою Андрій,- дуже різко ми з тобою. Свято, як не як.
Водиця була прозора, свіжа, дно піщане та приємне на дотик. Як пливеш, наче в небі летиш. Вийшли, як по заказу подув теплий вітерець.
- Мужики! Пивка для рывка?- пролунав знайомий голос,- с праздничком!
- О! І Лютер тут!- здивувався козак,- ти мене переслідуєш?
- Конечно! Думаешь, только ты на себе репейник в Рай заносил? Угощайтесь!
Сіли, випили по келиху. Андрій дістав риболовні снасті, вудочки та павука.
- То що?- Димітрій уважно дивився в очі козакові,- твоє рішення?
- Ви уявляєте, що таке сучасна Україна? Це люди, що живуть на землі обіцяній, та доводять її до ручки. Церкви розділені на Патріархати, секти плодяться, як пліснява на болоті, кожна друга баба – відьма, по телевізору йде цільова пропаганда блуду та культу грошей, творчість занепадає, наука у глибокій дупі. Та страшніше те, що якась егрегоріальна потвора нашіптує думки, які потім перетворюються на кліше типу: «У нашій країні нічого не можливе», «Дочекаємося виборів, а там подивимося», «Нічого в тебе не вийде», «Не пручайся системі, хай буде, як вирішить доля». Я то бачу, що це рудиментальна хвороба ведичної філософії, з її «кармами» та «колесами сансар». Я й сам декілька разів під ті колеса потрапляв. Як боротися з дурнем, якщо він вважає себе розумним? Куди діти хохляцьку лінь? Козаків-то по пальцям порахувати можна!
- По твоїм, чи нашим?- Андрій вже спіймав добрячого карасика,- бачиш, який красень?
Козак Макуха раптом згадав, що хлопці ці теж характерні, а ще й надійні.
- Добре… Та не можу нічого обіцяти. Це схоже більше на аферу…
- З елементами прогнозованого шантажу та підриву ворожої економіки,- закінчив Андрій,- чи думаєш ми тут задоволені ходом справ в Україні? Треба збирати Ордени. Ти повинен хоча б донести до хохлів, що це таке. Тим більше, нам подобається твоя ідея відносно «Пожирача Демонів».
- Гаразд, то що, на юшку я розраховую,- запитально подивився Макуха,- чи ні?
- А то! Рибалити, то є наш прямий апостольський обов’язок,- спокійно відповів Димітрій.