Конец света 5

Кінець світу 2012-07-01
От тобі і липень прийшов. Час летить, як кібець на качку. Суєта гризе людину, а що натомість? Люди ховаються одне від одного, гірше од вовкулаків становляться. Оно вчора ходили з батьком на пляж, на Коломак. Берег усіяний сигаретними окурками так, що аби вони проростали, то там би ріс тютюновий ліс. Якийсь чудовий чоловік, щоправда, написав планшета та повісив на стовп, дай Бог йому здоров’я, з таким текстом: «Бросив окурок в прозрачную воду, глянь в отраженье – увидишь урода!». Дійсно, чи так важко забрати з собою відходи життєдіяльності? Ще тільки другий місяць літа не почався, а береги річок позагиджували так, що з дитиною не можна прийти! За часів дитинства козака Макухи не було такого. Наче і пиво пили, і горілку, і сигарети курили, а такого мотлоху біля річок не було. Хохли точно почали еволюціонувати до свиней. Скоро хрокати будуть.
Та це ще не все. Тут ще питання по культурі поведінки. Підходить вчора до них з батьком, прямо на пляжі, дівчинка, років з 13-14, питає: «Дяді, а у вас закурити немає?». От халепа! Куди світ собачим кавалком котиться? Козак Макуха їй і одповідає, та так голосно, щоб чули ті тіточки, що з цигаркою сиділи на пляжу:
- От така ти гарна дівчинка, а розуму немає! Знай, що враз од тютюну циця усихає!
Поряд люд сміхом зайшовся, тітоньки з цигарками аж поклякли від несподіванки. Та Макуха продовжував:
- Он бачиш, дітки, отих тётушек, так у них од цигарок уже цицьки почали всихати!
Тітки аж почервоніли. І правильно зробили! Який же ви приклад молоді показуєте? Воно ж мале, дурне та нісенітне, побачить, що тітка гарна смалить цигарку – і собі ядило в рота суне!
- Ви іздєваєтесь?- спитала мала, та побігла собі, та все ж таки була задоволена, що їй дорослий чоловік комплімент зробив. А дійсно, гарна дівчина, струнка, засмагла, швидка у рухах. Що її за доля спіткає, як воно бадилиною росте? Їй би десь в спортивну секцію ходити, а не цигарки зшибати. От тобі і ностальгія по радянським часам, коли всі охочі молоді люди спортом займалися, причому – безкоштовно. А тепер, щоб дитина займалася, батькові чи не третину зарплатні за спортзал віддати треба.
Не любив Макуха Україну. Мовляв, не патріот. А де ж той патріотизм? Що таке Батьківщина? Чи поважає оця калічна держава його батька? Людина 41 рік пропрацювала, горба погнула на неї, а у завтрашньому дні невпевнена. Мати теж пропрацювала, на рік більше -42 роки. І тепер чекають старенькі милості від «нової влади». А козакові – що влада, що опозиція, один кшталт, одні машини, ті ж самі фазенди, ті ж самі дурні обіцянки.
Взагалі, Макуха вважав політиків за збоченців. Ті хто при владі – активні убіраси, ті хто в опозиції – пасивні, хто ніяк парламент не прорветься – політичні імпотенти, а народ електоральний – мазохісти. Були ще й садюги, це так звані силові відомства, що забезпечували владу адміністративним ресурсом. Був випадок, за часів служби Макухи в армії, під час чергових президентських виборів. Приходить командир полка, каже: «Слухайте мене, якщо по нашому виборчому округу не пройде Марчук Євген Кирилович, готуйтесь до марш-кидка». Ото майже тисяча солдат та офіцерів не тільки голосували за особливого кандидата, а ще й півночі молилися, щоб й інші виборці підтримали тодішнього міністра оборони.
Так що казочки про чесні вибори залиште недорозвиненим людським особам. Аби Макуха став при владі, не дай Бог, то висіли б сотнями на стовпах певні люди. Та козак гуманістом себе вважав. Не можна людину вбивати. Висіли б вони догори ногами, як Буратіно в казці. І борсались би доти, поки з кишень не посипались оті грошенята, що вони з робочого люду всілякими правдами та неправдами витягли. Та не буде такого, слава дурнуватій богині на ймення Демократія та її пророку Лібералізму.
А от хто козак Макуха за своїми політичними поглядами, та чи є у нього однодумці – то вже інша історія!



Кінець світу 2012-07-03
Наснилося козакові Макусі, що той помер. Погодьтеся, сновидіння не з приємних. Та ще й коли розумієш, що у будь – якому випадку ще й віще. Як не крути, а рано чи пізно прийдеться Богу душу віддавати. Благо, не був Макуха атеїстом, а то прийшлось би до кінця усіх часів свою душу на овочевій фермі у вигляді червоного кабачка тримати під пильним наглядом демона на прізвисько Карло Марло. Там, поряд з грибом, схожим на Леніна, достатньо нудно.
У пеклі з цього приводу назрівала паніка. Дуже вже чорти не любили працювати з козаками. Ті вже на пекельні катівні ходили, як у СПА-салони, в котлах уху варили, на сковорідках м’ясо смажили, та ще й у Великий піст! А останнім часом приловчилися ще й самогонку варити, а місцями проростала конопля. В пеклі давно вже не вистачало освічених кадрів, чортове начальство з якогось дива за керівну модель прийняли українську демократичну схему. Та й Макуха своїми характерницькими витівками всіх допік! Одного тільки «Пожирача демонів» вистачило на те, що майже всі котли 2012 року прийшли з кондиціонерами в комплектації! Поки допетрали що до чого, так у козаків в приймах і поляки, і японці, і шотландці, ба, навіть зулуси з’явилися! Щоб досвід перейняти…
Тобто, якщо Макуха опиниться серед своїх, то всім чортам непереливки буде! Отож нечиста братія дуже розпереживалась, щоб того таки до Раю прийняли, не дивлячись на всі гріхи.
Тим часом Макуха уважно себе роздивився: «Слава Богородиці, тут лисина, тут сиві прядки, не зовсім молодим з світу пішов. Негоже, як у тебе діти та жінка, молодим помирати!». От і добре. На екскурсію до пекла таки потрапив. Затусовався з якимись телепнями готичної зовнішності, яких черговий лжепророк заманював на службу «Великій темряві», тай прослизнув  тихцем до катівень. Заніс водички холодненької,  з деким привітався, нагадав про Христову жертву. З ким вітався, то зовсім інша історія. От, нічого дивного. Як проробиш не один рік на Полтавському алмазному заводі за копійки, потягаєш пресформи по 300 кілограм з печі, в якій 740 градусів, понюхаєш хімію, од якої замість слини в роті кривава піна стає, то не дуже тих котлів і боятимешся. Навіть якось чортів поважатимеш, цікаво тільки, а їм молоко на талони видають? І чого вони за оцю корпорацію тримаються? Пішли б краще до святого Петра стіни Раю білити. Як не як – робота на свіжому повітрі, та й з оплатою той чесніший, ніж Вельзевул, мухами ситий не будеш, а сірку на хліб не намажеш!
Потихеньку, хмаринка за хмаринкою, дочалапав до парадного входу до Раю. Святий Петро крутив на пальцях ключі.
- Ну, що, синку, догрався?- посміхнувся Першоверховний Апостол,- як тепер викручуватися будеш?
- А що?- здивувався Макуха,- чи десь тут не буде мені собачої буди із собакою Рексом?
- Еч який! Розумака! Багато за життя балакав, тож тобі переекзаменовку вирішили зробити!
- Шо? Опять?- голосом Джигарханяна рявкнув Макуха,- та я краще навкруги Раю до Судного Дня з мітлою ходитиму, окурки збиратиму! Скільки можна?
- Нічого не можу зробити,- зітхнув святий Петро,- до речі, тобі святий Патрік привіт передавав!
- Хоч одна приємна новина! – почухав вухо козак,- добре! Тримай!
Він дістав з кишені відмичку та протягнув Петрові. Знайомий суфій одного разу подарував. Від чорного ходу в Рай, через який амброзію і ладан возили.
- О! Ще одна,- якось роздратовано подивився Петро,- і віддаєш без жалю?
- Чому ж? Трохи шкода,- Макуха дійсно не хотів розлучатися із цінною річчю,- та я ж не сам до Раю прусь, хочу ще комусь доріжку проторувати…
А кого до Раю за собою козак Макуха вирішив протягти, то вже інший сон, тьху, інша історія…