Конец света 3

Кінець світу 2012-06-21
Козак Макуха дивився на зоряне небо. Спека потроху спадала, за вікном варнякала підпита молодь, на досить цікаві теми, «ти мєня уважаєш?» та «тобі в морду дати?». Поряд відпочивала жінка, натруджена за день.
Раптом серед небесного бісеру з’явилася зірка. Макуха непогано розбирався в астрономії, тож з певністю міг сказати, що вона мала -5 або -6 зоряну величину та рухалася із величезною швидкістю. «Тю, та це ж НЛО»- подумав вголос козак. Жінка мугикнула спросоння:
- Так, воно і вчора літало, тільки кольору іншого було.
НЛО полетіло в сторону міського звалища. Певно, йому була цікаве нічне життя бомжів, що мешкали прямо серед мотлоху. На Мамаєві обіцянки любувалися, певно.
Наступного дня розмови точилися навколо цієї нічної появи незрозумілого гостя. Якось почали згадувати буремні 90-і, коли чи не кожен хохол записувався в уфологи, та мав за честь знати класифікацію як «літаючих» тарілок, так і «зелених чоловічків».
Після роботи на цю тему поспілкувався з батьками. Вони теж бачили цю зірку. Мати спокійно запитала:
- То що? Невже останні часи настали?
- А вони і не закінчувалися,- відповів Макуха,- а НЛО- річ легко пояснювана без всілякої містики та езотерики. Ніякі то не інопланетяни. То енергетичні об’єкти, щось на зразок «чорних дірок», але навпаки. Коли народ дуріє, тупіє та стає особливо бездуховним, вони і з’являються. Коли взірвався Чорнобиль, теж така зірка літала. Іісус під такою народився, тільки в рази більшою. Вони мають за мету балансувати природній хід речей, а люди не можуть цього осягнути. Хоча, ветхозавітний пророк Ілія силою свого духу приборкав таку штукенцію, та полетів собі куди йому треба.
- То ніякої небезпеки вони не становлять?- запитав батько.
- Та краще триматися від них подалі,- посміхнувся Макуха,- вони ж теж не дуже розумні. Були б розумнішими, то позабирали б депутатів Верховної зради і позакидали б на Марс. А то тільки дурно повітря ганяють.
По телебаченню передавали гарні новини з Ірландії. Місцева влада запровадила введення в роботу альтернативних екологічно чистих джерел електроенергії, ще одна перемога європейського розуму. По іншому каналу, Полтавському, йшла передача «Значення та цінності духовності у сучасному світі». О де гумористичне шоу. Потеліпали годину язиками, нічого толкового не сказали. Як вчора матюччя перли за вікном, так і пруть. Зробиш зауваження, мовляв, навколо діти, жінки – трохи вгамуються, та після наступної чарки знову хвости павичами розпускають, тютюновий дим стовпом, лязкіт побитих пляшок…
Не те, щоб козак Макуха був завзятим моралістом, по холостяцькому він теж гуляв так, що курява стояла, та все якось весело було. Колись з товаришем йшли під добрячою мухою, та пісень співали, глядь, на них дві жіночки дивляться уважно. Почали вибачатися, що голосно співали, а ті: «Та ні хлопці, продовжуйте, у нас консерваторська музична освіта, просто дивуємося, що такі у вас чудові голоси!»
Посміявся тоді Макуха. Чудові? Голос у козака був справді моцний, то так. В армії було як затягне стройову пісню, так половина батальйону вуха затикала. А краси в тому особливої не вбачав.
А ще жалкував козак, що не знав він пісень гарних, народних. Бува сидять родичі та знайомі за святковим столом вряди-годи, ні тосту ніхто не промовить гарного, ні пісні не заспівають, в кращому випадку – під волання Сердючки тулумбасяться. От вже позорище на всю Полтаву. «Вип’єм почучуть, всьо будет харашо».
Добре, що по жінчиній рідні такої алкашні немає, тесть так той взагалі пити кинув. Золота людина. Козак Макуха таким людям пам’ятники при житті ставив. Та селянинові що з того? Краще б на горло не давили цінами на пальне, на посівний матеріал.
А от чи заспіває козак Макуха гарної народної пісні – то вже інша історія.


Кінець світу 2012-06-28
«День Конституції? Чи й не свято. Тільки й того, що вихідний день» - міркував Козак Макуха. Це все одно що День Туалетного Паперу святкувати. Від того більше користі. Більше статків у тебе – більше прав та можливостей, як бідний ти – сиди вдома та радій, що твої діти з голоду не пухнуть, бо ти горба гнеш на ледарів. Аби козак писав Конституцію, то він би за основу брав Святе Письмо. І навіть не Євангелію. Євангелія, Свята Звістка має бути основою всього суддівства, як земного, так і небесного. Книга Сирах, ото де вершина розуму та соціальних взаємин. Та що дурням казати, як вони різницю між заповідями Мойсея та заповідями блаженств в Нагорній Проповіді не знають. «Главное – не убий і не украді, а также по Бібліі жить, а вообще я – атеїст». Ось так. Взагалі, Макуха вважав, що атеїст – це людиноподібна істота, тупа та ледача настільки, що Господній дар Розуму, Душі та Серця проміняла б на двокімнатну квартиру в центрі. Та де там, на таріль борщу. Це навіть невиконання Мойсейової заповіді про заборону ідолопоклонства. Куди там Біблію читати? Там у кращому випадку казочка про Колобка прочитана.
Та є люди ще гірші. Як Макуха ще холостякував, то перед тим, як розвивати стосунки з дівчиною, завжди питав: «Ти читала «Майстра та Маргариту» Булгакова?». Ото як казала: «Так, це одна з моїх улюблених книжок, а образ Маргарити мені дуже близький…», то козак розумів, що діла з такої пісі не буде, та й махав ручкою. Дурень ту книжку написав, йолопи читають. Про недостовірність відносин Йешуа та Пілата – то окрема та довга розмова. А ось за пропаганду відьмовства, неприкритого, хамського, карати треба. Такі речі, як твердження всесильності демонічних та відьмовських сил, завжди включають особливі психологічні механізми. Людині тоді ввижається, що краще перед інфернальними силами реверанси робити, щоб не померти смертю чи в халепу не вскочити. Так, вража братія може життя попсувати, та що гріха таїти, і вбити людину. Та на хитрощі духів злоби піднебесної у справжнього козака мішок казок та трохи Божої Мудрості.
На жаль, Макуха все частіше зустрічав відьом не тільки на сторінках книжок. Чи ви думаєте немає їх? Проста людина їх не побачить, та Макуха простим не був. Одного разу йому відьма погадати вирішила по руці. Глянула на руку, подивилася в очі – сахнулася та тікати, каже: «Ти – ходячий мрець!». Козак посміхнувся та відповів: «Я знаю… То чому ж ти тікаєш? Мертвий живому не зашкодить!» Та тієї і слід вже охолов. Це добре, що вона на Макуху нарвалася, а був би звичний хохол, то й наврочила б! Всі ми мертві, коли Христа в серці не носимо постійно…
Макуха так пояснив, що відбулося: відьми та відьмаки бачать (часто-несвідомо) слабкості людські. В психології це називається психосоматичними реакціями. Та й потім цими слабкостями крутять. А в роду Макухи були козаки-характерники, особлива каста православних містиків. Вони в кожній людині бачили «характер», тобто силу, притаманну тільки цій людині, та знали як цю силу розвити. На цю тему було б цікаво поспілкуватися з практикуючим психіатром, бажано з науковим ступенем, і обов’язково – віруючим.
Та буває не тільки персональне відьмовство, яке до речі поділяється на відміну від характерництва, на дві гілки, жіночу та чоловічу. Про це явно написано в Книзі Буття. Єретичні книжки діють суцільними просторовими пластами, програмуючи мізки читаючої, тобто елітної, молоді, послаблюючи духовний імунітет суспільства. Буває відьмовство пасивних дурощів, це прояв поганських циклограм. Найпростішими циклограмами такого роду є народні прикмети. Чорні кішки, розбиті дзеркала, розсипана сіль, пусті відра досі труять православне людство. Будь – яка прикмета такого рівня досить легко пояснюється з точки зору логіки.
Більш складними елементами деструктивних циклограм є псевдо пророцтва, а також езотеричні побрехеньки на кшталт «Агні Йоги» та вчення Блаватської, теософія.
Взагалі – то, козак Макуха вважав, що такі «духовні» речі виникали і будуть виникати там, де людям ліньки зайнятися корисною справою. А чи допоможе хтось простому селянському хлопцеві перемогти відьом – то вже інша історія.


Кінець світу 2012-06-27
Козак Макуха сидів та бідкався: «Ой негарно вийшло, про головне спитати забув!» Та нічого, Бог простить.
Вчора він зайшов до Католицької церкви, як і планував. Важка була ця дорога. Мало того, що від земляних робіт у нього репнула п’ята, так і ще в іншу ногу вжалила оса. Прямо не історія, а анекдот. Та анекдот не дуже смішний. Дехто йому оголосив війну. При чому – партизанську. Та Макуха упіймає його за хвіст та перетворить на чупакабру!
У дворі церкви Макуха поклонився величезному дерев’яному Хресту, гарно зробили католики. Церква Воздвиження Хреста Господнього, то і має бути Хрест, символ смерті, перетворений жертвою Богочоловіка на символ Вічного життя. На дошці оголошень, крім усього іншого, як то розклад Богослужінь, була розповідь про святого Євгенія, французького засновника католицьких місій. Все у католика – місія. Завдання тобто. Ото ж бо і Томаш, монах, що чергував у церкві, швидко впорався з проханням козака Макухи. Приємний рудий поляк, із сонячною посмішкою та ясними очима, мало того що надав потрібну інформацію, так ще й пообіцяв молитися за сім’ю. Ну, так дай Бог і йому здоров’я!
Наприкінець Макуха попрохав Томаша пустити його до храму. Інше там повітря. Таке відчуття, що тебе виривають із цього часу та простору, і ти залишаєшся наодинці з Богом, десь далеко-далеко від цієї Хохляндії, і сам Господь чекає, що ти йому скажеш, а Він почує… Почує не тільки те, що вариться суєтним холодцем в твоїх мізках, а й те, що кип’ятком бурлить в серці, лагідним прохолодним вітерцем дмухне на твоє грішне єство, приголубить поглядом, а ти стоїш і відчуваєш себе хоч і крихітним перед Його величчю, але не бачиш себе непоміченим…
І так незвично було козаку Макусі, що вже попрощавшись з Томашем, йдучи по вулиці, козак забув запитати, як зовуть Папу Римського, що зараз Верховенствує після Іоанна Павла ІІ, Царство Небесне цій людині. Зовсім негарно… Та нічого, ось тільки не хочеться лізти в той Інтернет, інформаційне звалище всілякого непотрібу. Буває так, що без отого павутиння і погано, офіційним джерелам новин козак Макуха не довіряв з 1991 року, коли жалюгідні потуги Горбачова з його перебудовою виллялись в балет по всім телеканалам Радянського Союзу. Сліпі люди, олухи. І знову те ж саме, як в країні Дежавю: МММ з Мавроді на чолі, обіцянки політиків, катування звичайних громадян в міліції. Тілько й того, що на вулицях не стріляють, чи пак – ще гірше, в Дніпропетровську бомби в урни закладають. Не дай тобі Боже такого життя, йти з сім’єю по вулиці, а твоїх дітей повбиває… От тому і бурлило козацьке серце, тому закипав розум.
А з козаків що зробили? Посміховисько? Одні понадівали червоні шаровари, та цирк на конях творять, публіку веселять. Та ці хоч звитяжні, сини Запорізької землі. А інші? У вояків Хохляндії позичили брюки з лампасами, зірочок на плечі поначіпляли, панське добро стережуть. Стидобище. А те, що з початку до середини 18 сторіччя Січ почала вести самостійну геополітичну стратегію, утворила унікальну систему освіти, збирала шедеври європейської та слов’янської духовної літератури, хто пам’ятає? Січ мала стати столицею нової держави. Та не начасі. Катерина ІІ не могла цього допустити. В історичних книжках багато казок написано, та Макуха завжди стояв на своєму, бо вірив тільки тому, що переказували з роду в рід. Його прабабця була дочкою Січовика, Михайла Пустовойта, людини освіченої і мудрої. Бабуся знала чотири мови, алгебру і навіть ази тригонометрії, хоча тоді цю науку називали просто «Землемірство». Була місцевою акушеркою, та їй заборонили в радянські часи цим займатися, бо це дискредитувало сучасну медицину: городяни, прознавши, що у Ксенії Михайлівни у жодної породіллі не було не передчасного викидня, ні патології, ні ускладнень після пологів, з’їжджалися з усієї області. От тобі і козацька наука. Так що, хто скаже, що козаки лише горілку пили та турків грабували, тому Макуха межи очі плюне.
А чи хто не побоїться стати супроти Макухи – то вже інша історія…