Конец света 1

Кінець світу 2012-06-14

Козак Макуха сидів вдома та плювався:
“Знайшли собі дурні кінець світу, лякаються з радощів! І куди ото православні батюшки дивляться? Раніше ото зайде поп у синагогу, кулака покаже, як рявкне: Йсус – син Божий, а те що ви, як і Він – євреї, не дає права патякати про віру Христову! Сказано: ніхто, окрім Господа не знає, коли кінець, коли начало! От така була колись православна Каббалістика. Що йому євреї відповіли - то зовсім інша історія. А тепер? Як в церкву не підеш, то попа й не побачиш. Інколи, правда, бабці тицяють пальцями на дорогі машини, мовляв, оно батюшка поїхав, хрестяться та мало капота не цілують… Та й козак Макуха ладен був того капота поцілувати, аби із злиднів вибратися. На бідність той ніколи не скаржився, бо бідність та злидні – речі подібні, але різні. От такий от злидень – телевізор є, а православному козакові подивитися нічого, хоч бери та про себе казку розповідай. Нудні православні теревені про розділення Патріархатів на Церкви, тьху, церкви на патріархати, американські релігійні мультики для розумово відсталих (старша дочка козакова спитала колись: - А чого ото Адам і Єва такі розумні та гарні були, яблучко якесь з’їли, а потім гидотний Каїн такого гарного Авеля вбив? Що їй козак відповів - то зовсім інша історія.), зібрання якихось клоунів у піджаках, що зціляють болячки та витрушують кишені! Колись на їхнє зібрання і Макуха ходив, сміявся та мовами говорив, та то зовсім інша історія.»
З пересердя козак Макуха вирішив піти до Католицької церкви, що на Трегубівський, у Полтаві. Про католиків останнього часу нічого поганого (та і хорошого) не чув, але очі вони йому не мозолили своєю святістю, на вулиці не чіплялися із дурними проповідями та туалетними папірцями про «Моленія-ісцеленія».
Так собі подумав:
«Якщо зайду до тієї Церкви, кінця Світу не буде. Не зраджу віри Православної. А що, хрестяться навпаки, Символ Віри мають більш точний, хоч і незвичний, латиною службу правлять – то їх правда. А латина, до речі – мова цікава. На ній важче неправду говорити. А богословська наука, як і медицина має бути точною.» Сам то він семінарій не закінчував, хоча і збирався. Вже й до іспитів готувався, та от цей клятий конфлікт з Патріархатами відвів його від стежки до Вівтаря. Якось не хочеться йти служити попом, як бачиш що у тих робота небезпечна, важка та дуже інтелектуальна. Та й норову він був козацького. Будь хто йому не указ. Хоч би Сам Папа Римський одне казав, та не по душі було б козакові – то не погодився, не те що якийсь батюшка, що пише з помилками, бо як і майже всі спеціалісти в Україні за сало диплома отримав. Та в гості Понтіфіка запросив би, бо той йому колись допоміг скласти залік з Релігієзнавства в Полтавському Національному Технічному Університеті. Та то зовсім інша історія. Та й вибачитися перед шановною людиною потрібно. Соромно, дуже соромно за поведінку православної спільноти під час візиту Папи до України. Це таке ж, аби апостол Андрій запросив би брата свого, апостола Петра до себе додому, а його Андрієві сусіди  кізяками закидали б тільки того, що з Риму приїхав, тьфу. І по всім церквам листа розіслав би. Щоб знали, що Папа Римський приїхав до Полтави на запрошення Православного Козака. Та не лізли зі своїми плакатами та викриками. Краще б гей-паради зупиняли. От уже розвелося падлючої содмітської крові. От що меншому синові казати про те хто такі «меншини»? Те що це люди, у яких менше мізків в голові ніж у інших? Чи те, що дівчинка в капусті пісю загубила а хлопчик найшов та в попу собі засунув?
 Із такими сумними думками козак Макуха зійшов на зупинці «Карла Лібкнехта», завітав до редакції «Жовтої газети», дав оголошення про пошук роботи на посаду Креативного Директора, та пішов у бік Католицької Церкви.
А чи зайшов він до Церкви – то вже зовсім інша історія.



Кінець світу 2012-06-15
До Церкви він таки зайшов, в ній було просторо та світло, широкі дерев’яні лавки запрошували його присісти для спочинку після важкої та нудної роботи, на стінах красувалися незвичайні барельєфи, що нагадували про земне життя Господа Йсуса Христа. У притворі висів розклад Богослужінь та запрошення молоді до апостольського служіння. Добре придумано. Колись і він, бувши молодшим, рвався до такої діяльності. На службу козак Макуха не залишився, бо так суєта його заїла, що нічого не вспівав. Та сюди він вирішив повернутися, бо мав в цьому нагальну потребу.
Ввечері Макуха передзвонив своєму побратимові, козаку Макнамарі. Той, теж хрещений у Православній церкві, був радше схожий на нащадка варягів чи сина датських королів. Високий, міцний, з довгим волоссям мав добре серце і щиру посмішку, а за його простотою ховався тонкий розум та почуття гумору.
- Привіт, брате Макнамаро!
- Здоров був, Макухо!
- Як там, кінець світу почався чи ні? Бо я старшу дочку хочу в кіно на мультики зводити!
- Ні,- засміявся Макнамара,- веди сміливо! Ти у справі?
- Звичай, я завжди у справі! Сьогодні зустрів класного керівника малої, так та розповіла, що у шкільну програму будуть вводити цикл книжок Джоан Боулінг, чи як її там, про Гарі Потера та школу відьмовства! - Макуха не приховував злості,- так оце думаю, чи поїхати у Київ, відьом у Міністерстві Освіти поганяти?
- Оце так новина!- обурено підтримав товариша Макнамара,- краще б Гоголя читали!
- А ти вважаєш, що Гоголь дітям корисний? Хохляцьке чтиво. Тільки й того, що місцеві відьми дурніші за своїх колег з-за бугра. Я вже почав писати цикл оповідок про те, як козак-характерник протистояв відьмовській наволочі! Почну з Вія, а потім доберуся й до Воландемортів різних, щоб знали дітлахи, що сила Віри Христової сильніша за усю оту демонічну катавасію.
- Добре! Даси почитати?
- А то! В мене двоє діток ростуть, у кума двоє також, у знайомих теж є, а їм голову дурять гидотою езотерічною. І знаєш… - Макуха трохи запнувся, бо не знав, як краще повідомити важливу новину,- я таки до Католицької Церкви заходив! І тобі раджу. Тим більше, хочу там хрестити свою третю дитину, якщо це можливо. І щоб ти хрещеним був.
- Та ну!!! Ти – та до католиків?
- А що? Батько в мене – уніат, польської крові. Як церкви не можуть воз’єднатися в Україні, то нехай у мене в сім’ї в злагоді будуть. Та й католицькі священники більш начитані, освічені, з молоддю працюють. А мої батюшки мене навіть з 33-ім днем народження не привітали. Я то не ображаюсь. Зайняті вони. З похорону на хрестини, з хрестин на освячення…Яке їм діло, що у мене в серці буря здіймається?
- Ну, я не знаю… Хочу подумати. Ти знову якусь штуку хочеш утнути?- Макнамара вже звик до витівок побратима,- я ж тебе знаю, ти нічого даремно не робиш.
- Хочу, брате. Дуже хочу. На колінах стати перед Папою Римським, щоб молився за нашу дурнувату країну! Я йому вже листа пишу, дай Бог, отримає. Та й пророчу пісню про Інквізицію пам’ятаєш?
- Невже настав час збирати Ордени?- здивувався Макнамара.
- Так брате! Католики вже збирають. І ми маємо втихомирити свою гординю, та йти до них на поклон.
А ось чи об’єдналися католики з православними козаками в ім’я Віри Христової – то вже зовсім інша історія.