Не треба слiв, ми бавилися літом.
Ти бачив сни, а я іще жила
Тим золотим примарним дивним світом,
Що дав мені на щастя два крила.
Злітала ніч, і хвилею на морі
Гойдалась тінь майбутнього життя,
Де поміж хмар вже проглядали зорі,
Й чекав світанок сонця вороття.
Люби цю мить, як я тебе кохаю.
Пробач мій світ за мрії золоті,
Які, здавалось, щось таємне знають,
Але для тебе всі вони пусті.
Твоє життя змуровано стіною.
Своє – не будувала, не жила.
То ж не питай, чому біжать за мною
Ті мрії, від яких колись втекла.
Забудь мене, коли минули роки
Без миті щастя й подиху небес.
А я зроблю назустріч долі кроки,
Назавжди в світ омріяних чудес.
21.10.2002.
Не треба слiв
© Copyright: Елена Каплун, 2012
Свидетельство о публикации №112072201168
Свидетельство о публикации №112072201168
Рецензии