Колоски в сердце триптих... Василю Симоненко посвя

З ПОЕТИЧНОГО ЗБІРНИКА СТАНІСЛАВА БУРЯЧЕНКА «ЗЕМНІ ДОЛОНІ»

РУБРИКА «CУПРОТИ ВІТРУ І НЕГОДИ»

Все пізнати й нічого не взять –
прийшов у цей світ поет.

С.Єсенін.
З КНИГИ ПОЕЗІЙ БУРЯЧЕНКА СТАНІСЛАВА ЯКИМОВИЧА

«СУЦВІТТЯ ДО ПОЕТОВОГО ВІНКА»
(пам’яті Василя Симоненка, людини і поета)

КОЛОСКИ У СЕРЦІ
(триптих)

Ми гадали: от скресне крига
І настане розкішний розмай.
Та була то лише «відлига».
Все пішло шкереберть – гай, гай!

Знов завмерла душа в чеканні.
Наче миші, принишкли ми.
Знов вважали за злото – мовчання,
Боячись вигнання чи тюрми.

Хтось, не ми, не стерпівши наруги,
Йшов на прю проти мурів фортець.
Їм ми заздрили, ми, недолуги,
У шухляди ховаючи герць.

У духовні кайдани закуті,
Ми гасили жагу у вині.
І в домашній німій закутині
Стиха пісні водили сумні.

То за віщо комусь нас картати?
Чи народ, як і ми, не мовчав?
Із пітьми нові «берії», «хвати»,
Привид сталінський з мертвих постав.

Хоча душі у нас не з лопуцька,
Та причавлював імперський гніт.
Нас привчали не бути забудьками
Під засталеним пресом чобіт.

Чи не час нам хоч нині збагнути,
Що вожді чи новітні царі
Україну хотіли б закути
У довічні цепи – тягарі?

Це не жалібна сповідь-спокута.
Це – палаючий гнів душі.
До царів вражих ненависть люта
Хай у кожному серці пашить!

                * * *
Він не носився з дулею в кишені.
Що мав на серці – у рядки вкладав.
Був вірним до кінця Вкраїні – нені,
І, як козак, на полі бою впав.

Та не пропало слово соколине.
Воно в серцях у кожного із нас.
По світу, наче грім, нестримно лине.
І в блискавці вогонь той не погас.

Не загасить його нікому і ніколи.
Допоки сонце сяє угорі
І пахне хлібом українське поле –
Його душі святим вогнем горіть!
                * * *
Ті вірші, наче колоски у серці,
На полі правди проростають знов і знов;
Як дзвін на башті, кличуть нас до герцю
За вільну Україну – біль наш і любов.

Його життєпис – блискавки осяйність,
Миттєвий спалах, мов болюча згадка:
Війна, нестатки, труд, душі незламність
Й поезії, хоч невелика, та родюча грядка.

Вінком терновим виплівся для нього
Цей чарівний і незбагненний світ.
І в нашу пору боротьби й тривоги
Ми чуємо, Василю, твій живий привіт –
Вишнево чистий і врочистий Благовіст, -
З МИНУЛОГО В МАЙБУТНЄ ВІЧНИЙ МІСТ.

                1993 – 95 р.р.



                Укладач – донька автора Світлана Станіславівна Бєляєва