Ти зайшов в її сад випадково,
Тебе вітер сюди заманив.
Розгорнулось вітрилами слово. –
Його шарм ніжні струни збудив.
І вона крок зробила назустріч,
Несучи сум життя на вустах.
Хоч була то удавана зустріч,
Стрепенулась душа, наче птах.
Ти її спонукав до польоту,
Ніжне серце зумів полонить,
Розтривожив збентежену цноту
І зцілив усе те, що болить.
Так багато знайшлося живого:
Схожих дум і вогню у словах.
Ти для неї – дарунок від Бога,
Як оазис в пустельних пісках.
Привітай цю щасливу подію,
Розбуди зорепад почуття.
Подаруй їй крилату надію,
Поверни їй жагу до життя!
Така прекрасна випадковiсть
© Copyright: Ирина Визняк, 2012
Свидетельство о публикации №112071908392
Свидетельство о публикации №112071908392
Рецензии