Дорога в бессмертие украинская поэзия

                Пам’яті тестя Биченка Н.Н.
                ШЛЯХ У БЕЗСМЕРТЯ
                (диптих)

                СТАНІСЛАВ ЯКИМОВИЯ БУРЯЧЕНКО
Ніч перед боєм.
У тривожнім сні
в окопі
на торф’яному болоті,
схиливши голову
на речовий мішок,
дрімав солдат.

Дрімав солдат,
забувши на часину
про посвист куль,
про той триклятий дзот,
що з висоти
залізним градом сипав
й валив із ніг
його товаришів
годину лиш тому.

Дрімав солдат.
Ввижалося йому
крізь напівсон,
крізь втомлену дрімоту:
він вдома, в хаті;
діти за столом –
всі семеро;
а мати їм борщу
смачного, запашного
і з печі подає;
обідають гуртом.

Дрімав солдат
і уві сні він бачив,
як на долівці
через хату всю,
як веселкові,
простяглись і сяють
сонячні доріжки,
а по них вистрибують,
неначе гороб’ята,
у захваті дитячім
босі ніжки.

Дрімав солдат,
від бою спочивав
недавнього…
Та сон враз обірвавсь.
Неначе грім прогуркотів.
То поруч тихо хтось сказав:
- Під’йом. Готуймося в атаку.

Сну як не було.
Здригаючись
від прохолоди ранку
й густого, як кисіль, туману,
оглянув автомат солдат
і диски запасні –
свій інструмент воєнний.
Все в порядку.
Тепер чекай сигналу –
Знову в бій.

І от ледь-ледь
розвиднилося трохи,
як прокотивсь
гучний закличний голос:
- В атаку! За Вітчизну!
Уперед!
І все навкруг
змінилося відразу.
Почався день новий.
І знов загримотів,
завив і застогнав
пекельний світ війни.

І піднялись,
пішли бійці в атаку, штурмуючи
фашистську висоту.
Хотілося пошвидше
їм дістатись до дзоту,
що вогнем скосив не одного.

Та зразу не вдалось.
Атака захлинулась
на мить якусь.
І знову загриміли
за залпом залп
гармати десь здаля.
Снаряди наші
висоту накрили.
Здригнулася земля.

А ворог все ж тримавсь.
Утретє піднялись
в атаку роти.
Вогонь в серцях палав.
А дзот аж захлинавсь,
випльовуючи кулі.
Та стримати не міг
бійців відважних
лави нездоланні.
Вершина висоти
у наших вже руках.

І тут конаючий фашист
підступно вцілив
у серце батькові – солдатові.
Хитнувсь,
ще крикнув згарячу він щось.
Ступнув ще крок вперед і впав…
Для нього все скінчилось.
Він до останнього
робив усе, що міг.
- Шкода лише, -
в останню мить майнуло, -
у дискові багато куль
лишилось, не встиг і ще
хоча б одного гада вбить…

бій покотився далі, до села.
Погнали ворога
живі солдати – друзі.
Його ж дорога
у безсмертя пролягла…

Він спить довічним сном
з товаришами поряд
в могилі братській
в Білорусії – далеко…
Далеко від омріяної хати,
далеко від дітей,
у тій землі, яку звільнив
назавжди від фашистів,
на якій тепер в полях
гуркочуть лиш трактори
під мирним небом,
і до школи прямують діти
повз могилу братську,
притишуючи крок
й вклоняючись героям,
що здобули їм волю й щастя,
а головне – життя.
Їм вічна дяка і любов нащадків,
І пам’ять безкінечна
всіх грядущих поколінь.
          ***
Заснув солдат. Хай спить.
В житті він встиг зробить
найголовніше: Землю відстояв.
Її він для майбутнього зберіг.
… Відпочивай, солдат.

УКЛАДАЧ - ДОНЬКА АВТОРА СВІТЛАНА СТАНІСЛАВІВНА БЄЛЯЄВА