Мы для будущего росли украинская поэзия

СТАНІСЛАВ БУРЯЧЕНКО

МИ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО РОСЛИ.

Багато літ відтоді промайнуло,
Як я уперше готувався до школи.
Та не судилось, бо жахливим гулом
Ввірвалось полум’я воєнної віхоли.
Загримотіли вибухи снарядів,
Фашистських бомб смертельний свист завис
Над рідним містом і над нашим садом,
Де я ступати по землі учивсь колись.
Колись… Бо все те десь далеко,
Бо вчора вже нема, а є лише сьогодні,
Страшне сьогодні: в небі не лелеки,
А, наче круки з чорної безодні,
Ширяють літаки із чорними хрестами,
Що смерть несуть живому і жалю не знають.
Ні, не забуть ніколи, як шляхами
Курними йшли на схід. У пам’яті зринають
Ті літні дні, коли хліба горіли,
Коли від бомб здригалася земля,
І матері за нас від страху мліли,
Собою прикриваючи… А ворог все стріляв.
Він тішився, лихий і знавісливий,
Сміявся, як у когось з нас влучав,
І хтось, вже неживий, на землю падав милу…
А він стріляв, бо серця він не мав.
Багато нас на тих дорогах залишилось.
І досі кидає у дрож,
Як дні згадаєш ті. Хай не судилось
З батьками разом в заметіль і в дощ
Малим нам в бій іти – останній, переможний, -
Та ми допомагали, чим могли,
А перш за все, що в час отой тривожний
Ми для майбутнього росли.
І ми живі. Минуло злеє лихо.
Настали мирні дні на змученій землі.
У краї рідному знов стало тихо,
Курличуть знову білі журавлі.
Роки пройшли. І ось вже наші діти
Пішли до школи. Щоб не знати їм
Війни страхіття, будемо глядіти
І боронити мир усім життям своїм.

-«-
УКЛАДАЧ - ДОНЬКА АВТОРА СВІТЛАНА СТАНІСЛАВІВНА БЄЛЯЄВА