Звоны подсолнуха украинская поэзия

    СТАНІСЛАВ БУРЯЧЕНКО      

СОНЯШНИКОВІ ДЗВОНИ.

Ще змалку, як навчився по землі ступати,
Тягнувсь зірвати соняшника дзвін.
Ставав навшпиньки…І сміялась мати:
- Що. Синку? Завеликий тобі він?
Я вплач, а мати лагідно втішає:
- Не поспішай. Ось промайнуть роки,
Ти підростеш, як той дубок у гаї,
І станеш теж і дужим і струнким.
Та я не встиг тоді зрости великим,
Як довелось залишити наш дім.
У сорок першім шляхом довгим, битим
Погнав нас в світ війни зловісний грім.
Ми їхали і йшли тоді шляхами.
Війною гнані, йшли кудись на схід.
А навкруг нас хитали головами
Соняшникові дзвони і дивились вслід.
- Куди йдете? – неначе всіх питали. –
- Нащо нас залишаєте отут?
Крім вас, ми інших хазяїнів не знали,
Чужі тепер у порох нас зітруть…
А люди йшли, рятуючись від смерті,
Йшли матері, старі і дітлахи.
За нами ж залишались ті, хто вмерти
Рішили у бою за нас в той час лихий.
Ми йшли на схід, а позад нас гриміла,
Котилась слідом грізная війна.
І в кожного у грудях біль щеміла,
Надовго поселилась там вона.
Страшні ті дні, жахливая година.
Їх не забуть тим, хто зоставсь живим.
На тих шляхах втрачала мати сина,
Дочку чи неньку: кулеметом злим
Косив нас ворог з літаків жорстоко.
Ніщо від куль не рятувало нас:
Ні соняхове поле, ані яр глибокий,
Де кожен, як зумів, ховався у той час.
І досі, як на стрічці кіноплівки,
Переді мною поле жовте, шлях,
І над хлопчиськом вбитим схилені голівки
Соняшникові й туга ув очах
У матері його… Немає таких ліків,
Щоб вгамувати біль той назавжди.
У серці кожного, хто бачив те, довіку
Залишаться війни гіркі сліди.
Вже скільки літ пройшло, а я без болю
Не можу бачити соняшниковий цвіт.
Неначе знову ми у тому жовтім полі
І знову чути хижий вражий літ.
В душі моїй зростає гнів щоразу,
Як чую, що десь ллється кров,
Що люди гинуть від напалму, газу
Й від кулі падають на землю діти знов.
Хто сіє смерть, її й пожне для себе.
Цей неминучий, давно жданий час
Настане. Тільки всім нам треба
Наблизити його найшвидше. Сила – в нас.
                -«-

УКЛАДАЧ - СВІТЛАНА СТАНІСЛАВІВНА БЄЛЯЄВА