Я не знаю чом так сталось,
Що думки Твої змінились,
А від слів Твоїх,звичайно,
Моє серце лиш розбилось.
Воно чуйне вже до всього,
Що би Ти тут не казав,
А зумів Ти так зробити,
Що мене в себе закохав.
Так!Тебе я покохала
Ще чотири роки тому
Та й про це я зрозуміла,
Коли Ти прийшов додому.
Ти був першим,хто до хати
Відкрив двері і не стукав.
Та,мабуть,так поступив Ти,
Бо лиш серце своє слухав.
Та чомусь воно сказало,
Як Ти маєш поступити
І Ти сам собі перечиш,
Як тут правильно вчинити.
Серце й розум-несумісність.
Кажуть зовсім протилежне.
Розум серцю завжди вступить,
Щоб зробило те належно.
Серце,СОНЦЕ,не обдуриш
І нічого не накажеш.
Мудрий розум і чуйне серце
Ти докупи на зав’яжеш.
Тому слухайся Ти серце
Де й як треба поступати.
Лиш воно Тобі підкаже
Кого маєш ти кохати.
Я не знаю чом так сталось
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2012
Свидетельство о публикации №112071708209
Свидетельство о публикации №112071708209
Рецензии