Закинув усі свої справи,
Забув про щоденні турботи,
І осінь моя золотава
Думки на тарелі підносить.
Злечу наче лист яворовий -
В повітрі слова намалюю,
Не чути людської розмови
Помежи морського прибою.
Полоном застиглого шуму
Накине гроза покривало,
В обличчя вдивлятися буду,
Шукаючи в них ідеали.
Лечу і нараз розумію -
Дверей з лабіринту немає,
Назад повернути не вмію,
Хоч серце тривожно благає.
Як попелу снігу насипле
Зима в сірім подиху ночі.
Зів'яну,віддавши всі сили,
На вухо земля прошепоче.
Лежати й чекати на вЕсну
Зосталося кілька хвилинок,
Неначе ту манну небесну
Благатиму в Бога невпинно.
1111
© Copyright: Юрий Баюрак, 2012
Свидетельство о публикации №112071705475
Свидетельство о публикации №112071705475
Рецензии
Юрію, а я думала, що то тільки в мене такий настрій мінорний... Гарний вірш! Сподобався. Гарного наст рою і теплого літечка!
Вера Кухарук 18.07.2012 18:56 • Заявить о нарушении
Вера Кухарук 18.07.2012 18:56 • Заявить о нарушении