Одеса Харкiв, до Полтави
А потім до Диканьки тихо,
Приїхав я і мене взнали,
Як у дитинстві стирчить вихор.
Село моє змінилось сильно,
Неначе вік тебе не бачив,
Дивлюсь на вулиці я пильно,
Пробач мене, бо я пробачив.
Дуби могутні ще стоять,
Вони століттями дивились,
Як люди йдуть пшеницю жать,
Від праці як вони хилились.
Пригадую мою одну,
Яку любив я ненаситно,
І винятковість, і красу,
Її давно вже тут не видно.
Одні говорять: за кордоном,
А інші – заміж подалась,
По вулиці широким кроком
Я йду і мрію, щоб знайшлась.
Та навіть, якщо прийдеш ти,
Минуле десь далеко там,
Його притрушені сліди
Схиляються тяжким рокам.
Не розлюбив я, як старався,
Ти вічно житимеш в мені,
І час, коли б назад вертався,
Віддав би молодість тобі.
Свидетельство о публикации №112071609515