«Бунт! Бунтують! Зрада! Смерть їм,
Не залишити живих.
Всі горітимете в пеклі,
Час розплати ще не стих».
Так кричали ненадійні
І згорілі почуття,
Не потрапили в обійми
Вони щедрого життя.
Не знайшлося місця в хаті,
Не впустили їх у двір,
Тільки промені крилаті
Гріли їх боки з-за гір.
Так бродили, щось шукали,
Марно мучили себе,
Бо із книги ідеали
Ллють проміннячко руде.
Не на тих і не взаємно,
Тільки вже не розбереш,
Попрощалися ви чемно
На вершині сірих веж.
Інша віра полонила,
Та минуле не пройшло,
Хоч і не любила мила,
Гріла все ж мене любов.
І тому цей бунт химерний
Моє серце розколов,
Та посіяв свіжі зерна
Лиш на першу я любов.
Бо її могуча сила
Все життя мене вела,
Від туману світлом вкрила,
І в мені весь час жила.
І тому я тільки їй
Істину скажу свою:
Жив завжди поривом мрій,
І тебе не розлюблю!
***
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112071609488
Свидетельство о публикации №112071609488
Рецензии