Разговор с портретом сергея есенина украинская поэ

З ПОЕТИЧНОГО ЗБІРНИКА СТАНІСЛАВА БУРЯЧЕНКА «ЗЕМНІ ДОЛОНІ»

РУБРИКА «CУПРОТИ ВІТРУ І НЕГОДИ»

РОЗМОВА З ПОРТРЕТОМ СЕРГІЯ ЄСЕНІНА.

Задумливо з портрета дивиться Єсенін.
Сум причаївся десь в очах і на губах в кутку.
Зійдіть і розкажіть про юність кленів
І про собаку, цуценят, що …у ріку.
Я слухатиму мовчки, тихо-тихо
Тужливу пісню про осінній сум,
І про любов, накоїла що лиха,
І про людину чорну у сум’ятті дум.
Разом із вами підем до берізки,
Що вибігла стрічати за селом
Когось, хто заблукав на звивистих доріжках
Й сумує в розпачі кленком-одинаком.
Йому ми руки подамо в вітанні щирім,
Додому приведем і сядемо за стіл.
Вина не будем пить. Посидимо сумирно
І поговоримо про юнь сучасних сіл.
Ще в пору ту неясно відчували
Ви, з серцем чулим, бідкались колись,
Що з часом милого села вже не впізнали б,
Що змінить його інша, незнайома «жисть».
Так сталось. І ніхто не має втрати:
Ні ліс, ні поле, яке вшир зросло.
Селяни зводять нові світлі хати,
Лунають з клубу співи над селом.
І замість коней трактори у полі,
А в них дівчата й дужі парубки,
Яким і цих машин вже не доволі,
Вони до зірок у ракетах – залюбки.
Змінилося село, змінились люди.
Та не сумуйте ви від цих обнов.
Серед звичайних трудівничих будень
Вони не втратили ні мрійність, ні любов.
Кохати вміють палко, до нестями,
І сумувати, бідкатися теж.
Так само здалеку синів чекають мами.
У праці й почуттях ніхто не має меж.
Шкода, шкода мені, Сергій Єсенін,
Що Ви не можете побачити наш день…
Та чуєте? Ген-ген посеред кленів
Пливе мелодія єсенінських пісень.
1972 р.

                Укладач – донька автора Світлана Станіславівна Бєляєва