Бессмертники из сборника Наперекор ветру и непогод

З ПОЕТИЧНОГО ЗБІРНИКА СТАНІСЛАВА БУРЯЧЕНКА «ЗЕМНІ ДОЛОНІ»

РУБРИКА "CУПРОТИ ВІТРУ І НЕГОДИ" (Из сборника "НАПЕРЕКОР ВЕТРУ И НЕПОГОДЕ")
Украинская поэзия.

БЕЗСМЕРТНИКИ.

Безсмертники –
невибагливі,
неповторні квіти.
Щось дивне,
незбагненне
і тривожне водночас –
в застиглій
і холодній їх красі.
Якась незнана,
невблаганна сила
притягує й відштовхує
поспіль.
І манить і страшить
живе наше єство.
Яка ж таїна
причаїлась в суті їх?
Чому їх різнобарвність
поєдналась з жорсткою
і колючою,
немов жало меча,
загостреністю
криці пелюстків?
Чому? Чому? Чому?
Питання це б’є в мозок,
наче дзвони калатал.
В сум’ятті збились
в полохливу череду
думки –
не знають й не знаходять
витоків з стрімкої
круговерті
засмоктуючої пащі смерчу,
з якої вороття немає.
Смерч, смерть, безсмертя…
І раптом ось це:
безсмертники.
В цім слові, в цім понятті
вбачали наші предки
віковічні,
мабуть, всю сутність
існування в сукупності
і на Землі й у Космосі
живого, трепетного
сяючого Світла
і поряд мороку застиглої,
немов у мармурових брилах,
могутньої, притягуючої сили
темряви.
Мінлива їхня суть
і невідпорно вічна.
Переливаються
вони одне в одно
із сосуду – у сосуд,
з чаші в чашу,
із насолоди – у відразу,
з кохання, із любові –
в зневагу й ненависть,
із згоди – в суперечку,
із віри – в розпач,
із життя – у смерть,
з початку – у кінець,
від старту і до фінішу.
А де ж отой початок,
де кінець
усьому сутньому?
Ні, незбагненне це
і не підвладне
розуму людському
у круговерті простору
і часу.
Допоки ми
на часі ще не в змозі
цю таємничу силу
розгадать й осмислить.
Немає ще та й не було
на світі цім
пророка, мудреця,
хто б розумом своїм,
знанням обмеженим
міг проявити
й освітлити цю
таїну поєднання,
спільноти
двох нерозлучних
протиріч, а, може,
і не протиріч,
а двох невід’ємних
половин єдиного,
у чому й є
весь сенс буття:
існують поряд
й проникають
один в одного
жагучий пломінь
світла нестримного
і морок темряви
холодний, незворушний.
І все оце сплелося,
причаїлось в неординарних,
неповторних квітах,
ім’я яким –
безсмертники.
Адже й вони теж не тривкі,
не вічні.
Вони теж з часом,
як усе живе,
розсипляться у порох
й, змішані в одне,
увіллються у плинність
часу й простору,
у безкінечне лоно
одвічного і невід’ємного,
незбагненного
і нездоланного,
мов дихання життя
і тиша небуття, - Всесвіту.
Незнищенного,
незнаного й незвіданого,
мабуть, нікому і ніколи.
І це на добре…
Щоб не знав спокою,
а вічно бунтував
і рвався у політ
духовний шал
Людини –
свідомого
чи несвідомого
породження
того ж таки
Всесвіту.

  1997-98 р.р.


                *********************************************
Укладач – донька автора Світлана Станіславівна Бєляєва