Це ж неспроста так пишуться вірші,
Це ж неспроста душа про біль голосить.
Та все це біль і крик зболілої душі
Й душа спокою й розуміння просить.
То ж не шматуйте душу ви мою
І не шматуйте на шматки моє серденько.
Вони зболілі та не чекають теж жалю
І це все вже так коїться давненько.
Я заспокоюю сама себе,
Сама думки жену дурні від себе.
І так щодня Бога по це молю,
І руки звожу я до неба.
Прошу для себе небагато я :
Молю про щастя й добру долю.
Про це все всім ніяк не скажу я
Й думки мої щораз рвуться на волю.
І виливаються рядками на папір,
Який все витримати може,
Який не каже щось наперекір,
Не радить і нічим не допоможе.
Саме йому я виливаю біль,
Саме йому я відкриваю душу,
Саме йому я плачусь і кричу...
Та я живу …і дальше жити мушу.
31.08.2010
Це ж неспроста так пишуться в рш
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2012
Свидетельство о публикации №112071404177
Свидетельство о публикации №112071404177
Рецензии